Логотип журнала "Провизор"








У ПОЛІ ЗОРУ ДЕМОДЕКОЗ

У ПОЛІ ЗОРУ ДЕМОДЕКОЗ

В.Є. Юрченко, Н.П. Половко, кафедра косметології і аромології, Національний фармацевтичний університет

Найбільш поширеним паразитарним захворюванням, яке призводить до ураження шкіри, є демодекоз. Демодекоз — комплексна проблема, яка впливає як на здоров’я, так і на психоемоційний стан пацієнта і відбивається на якості його життя

Незважаючи на те, що проблема демодекозу розглядається і вирішується багатьма дослідниками впродовж останніх 150 років, на сьогодні остаточних і ефективних методів діагностики і лікування так і не знайдено. Етіологія і патогенез демодекозу і досі до кінця не з’ясовані. Уперше термін Acariasis Demodicosis hominis як нозоологічну одиницю запропонували М. П. Батурин та Д. А. Єлкін. У 1966 році Л. Х. Акбулатовою [1] було введено в клінічну практику нозологічний діагноз «демодекоз », основним етіологічним чинником цього захворювання було запропоновано вважати інвазію кліщами D. folliculorum і D. brevis. Однак у наш час зросла кількість дискусій з питання введення нової нозології «демодекоз» після встановлення того факту, що більша частина людей є носіями кліщів-демодицид.

Однак американські вчені на основі результатів акарологічних і медичних досліджень довели паразитичний статус кліщів-демодицид, а також їх патологічний вплив не тільки на шкіру людини, а й на організм у цілому [9].

Нині демодекоз розглядається як факторіальне захворювання, у розвитку якого, крім інвазії і сенсибілізації кліщами-демодицидами, важливу роль відіграє низка інших ендо- та екзогенних чинників, зокрема порушення з боку імунної та ендокринної системи організму, наявність хронічної інфекції в організмі, захворювання шлунково-кишкового тракту (гастрити, ентероколіти та ін.), а також тривалий вплив сонячного опромінення та аліментарні чинники [9].

Більша частина дослідників вважає кліщів Demodex умовно патогенними паразитами. Так, кліщі протягом тривалого часу в невеликій кількості можуть паразитувати на шкірі людини, переважно на обличчі, і не проявляти будьяких симптомів та патологічних змін шкіри. Але за сприятливих умов, за яких паразити швидко розмножуються та підвищують свою активність, особливо, коли захисні сили організму людини ослаблені, виникають клінічні прояви демодекозу у вигляді різних запалень шкіри. Не виключається можливість паразитоносійства. А у ряді випадків має місце прихований (латентний) паразитизм, який певний час передує клінічному прояву паразитарної хвороби. Патогенність паразита проявляється стосовно організму хазяїна, з яким він пов’язаний. Один і той самий паразит може бути патогенним для одного організму й нешкідливим для іншого.

Заслуговують також на увагу ряд досліджень, які вказують на важливе значення кліщів D. folliculorum у виникненні ряду захворювань очей, зокрема блефариту, кон’юнктивіту [5,6].

Існує ряд публікацій, автори яких відзначили схильність до виникнення демодекозу в осіб з певним складом поту і шкірного сала, а також з тонкою чутливою шкірою [4,5].

На думку деяких авторів, у виникненні і розвитку розацеа та вульгарних вугрів має значення не тільки щільність популяції кліщів-демодицид у шкірі, а й домінування в шкірі того чи іншого виду демодицид. У хворих на розацеа виявлялися переважно кліщі D. folliculorum, а у хворих на вульгарні вугрі — D. brevis [4,3].

Доказом патогенності кліща є результати гістологічних досліджень, у яких відзначено, що при харчуванні паразити спричиняють механічне руйнування стінок волосяних фолікул і сальних залоз своїми ротови ми органами (хеліцерами) [4]. Це призводить до деструкції клітин, кератинізації, пігментації і формуванню в дермі людини гранульом, а також запальних інфільтратів.

Важливі і психологічні аспекти демодекозу. У значної кількості пацієнтів, після того як вони довідаються про виявлення у них кліщівдемодицид, розвивається акарофобія. Особливо важко реагують пацієнти, що мають дерматологічні проблеми зі шкірою обличчя.

Існує декілька класифікацій клінічних форм демодекозу залежно від переваги тих або інших симптомів. Деякі автори виділяють такі форми захворювання: еритематозносквамозну (або себорейну); папульозну (або папульозно-везикульозну); пустульозну; розацеоподібну; комбіновану і малосимптомну [1]. Деякі пропонують такий варіант класифікації: малосимптомну; еритематозносквамозну; акнеоморфну; розацеоморфну; сикозиформну; дрібновузелкову [6]. Інші ж спеціалісти запропонували спрощену класифікацію, згідно з якою виділяють еритематозну; пустульозну; папульозну та комбіновану форми [5].

Папульозна форма — найбільш поширена форма демодекозу. Крім обличчя, досить часто спостерігають ураження інших ділянок шкіри (вушних раковин, шиї, спини, живота). Основними ознаками цієї клінічної форми є папульозний або папульозно-везикульозний висип, завжди фолікулярний. Розміри папул від — 0,5 до 2 мм.

Рис. 1. Папульозна форма демодекозу

Рис. 2. Пустульозна форма демодекозу

Рис. 3. Комбінована форма демодекозу

Рис. 4. Первинний демодекоз

Забарвлення їх різної інтенсивності: від рожевого до інтенсивночервоного. На поверхні деяких папул з’являються сріблясті лусочки або мікровезикули, які можуть трансформуватись у мікропустули демодекозу (рис. 1).

При пустульозній формі демодекозу клінічні ознаки нагадують фолікуліт, прості вугрі, розацеаподібну або комбіновану форму ураження, але з переважанням пустульозного висипу (рис. 2).

За частотою виявлення особливе місце посідає комбінована форма захворювання. При цьому в одного хворого виникають елементи висипу, характерні для всіх інших клінічних форм.

Комбінована форма виникає на тлі будь-якої іншої клінічної форми демодекозу або самостійно, з початку захворювання (рис. 3).

Малосимптомна форма демодекозу — найбільш своєрідна, тому що на інвазійній кліщами шкірі клінічні прояви захворювання виражені слабко. Для неї характерні такі зміни шкіри: еритематозно-лущаві плями, дрібно фолікулярне лущення, наявність поодиноких дрібних конічних папуловезикул і везикулопустул, нерясний папулофолікулярний висип.

Інвазійність шкіри кліщами при малосимптомной формі демодекозу різна, часто — висока [7].

Крім того, запропонована і патогенетична класифікація, що ґрунтується на поділі демодекозу шкіри на первинний (розвивається на зовні не зміненій шкірі) та вторинний, коли він є ускладненням основного захворювання (розацеа, періоральний дерматит та ін.).

Основний етіологічниий агент первинного демодекозу (рис. 4) — D. folliculorum. Клінічно ця форма має такі прояви: окремі еритематозносквамозні осередки в Т-зоні обличчя, на крилах носа і підборідді, при цьому турбує свербіж та відчуття повзання мурашок. На тлі плям, що лущаться, нерідко спостерігаються дрібні фолікулярні папули червоного кольору конічної форми з мікропустулою на вершині, заповненою каламутним вмістом, у якому можна виявити десятки кліщів.

При вторинному демодекозі найчастіше виявляється D. brevis. У цьому випадку висипання представлені папульозними і пустульозними елементами на еритематозному тлі та носять поширений характер аж до тотального ураження всієї шкіри обличчя [9]. Нерідко в процес утягуються мейбомієві залози і розвивається блефарит; лущення та кірки локалізовані уздовж краю повік, оскільки кліщ проникає у волосяні фолікули вій та мейбомієві залози [2].

Уникаючи конкуренції, кожний з видів опанував у шкірі хазяїна певну екологічну нішу. Зокрема, кліщі D. folliculorum живуть у порожнині волосяних фолікулів, у мейбомієвих залозах та їх протоках, a D. brevis — у сальних залозах (у тому числі повік), залозах хрящів повік [9].

Як уже відмічалось, усі морфологічні прояви демодекозу можуть супроводжуватися у пацієнта низкою суб’єктивних відчуттів: свербіння, печіння, відчуття повзання мурашок або вгвинчування, особливо у вечірній та нічний час [10].

Аналіз даних літератури за останні десятиріччя показав, що лікування демодекозу — завдання не з простих і вимагає часу та зусиль. Складність полягає в тому, що це захворювання часто виникає на тлі пониження імунітету, а також поєднується з іншими дерматологічними захворюваннями та внутрішніми проблемами. Тому лікування включає як системну, так і місцеву терапію. Крім того, за необхідності одночасно проводиться лікування супутніх захворювань. Важливим аспектом ефективного лікування є дотримання правил гігієни. Першочергово потрібно попередити передачу збудника від хворих та носіїв. Для цього проводиться дезінсекція натільної й постільної білизни (кип’ятіння, прасування). Краще користуватися індивідуальними речами, рушниками, а в період загострення використовувати одноразові серветки. Рекомендується зміна подушок (знаходження іноді кліща на пері та пуху). Обстежуються й за необхідності лікуються інші члени родини.

Під час лікування не можна застосовувати місцеві кортикостероїдні, гормональні мазі, косметичні креми та крем-пудри. На захворювання погано впливають баня та інші теплові процедури, які викликають розширення судин. Також потрібно остерігатися сонячної інсоляції, не знаходитися довгий час на вітру, під дощем та снігом.

Необхідно виключити з раціону гострі, солоні та пряні страви, прийом алкогольних, гарячих напоїв та їжі. Рекомендується вживати більшу кількість фруктів, овочів. Корисні кисломолочні продукти. Дуже цінні проросла пшениця та інші пророщені насіння злаків.

Основне місце в лікуванні демодекозу займає акарицидна (антипаразитарна) терапія, не дивлячись на те, що вона не завжди є досить ефективною, оскільки біль шість кліщів Demodex проникають глибоко в шкіру, що обмежує вплив акарицидних засобів. Точніше, найчастіше гинуть ті кліщі-демодициди, які розміщені на поверхні шкіри або знаходяться у верхніх її шарах. Кліщі, котрі залишилися, можуть спричиняти рецидиви хвороби, а також цьому сприяє їх спроможність мігрувати з уражених місць на нові неушкоджені ділянки шкіри.

Місцева терапія

Антипаразитарні засоби. Аналіз препаратів, що використовуються при лікуванні демодекозу, вказує на переважне застосування засобів з метронідазолом — крем «Демалан» і крем-гель «Демалан-актив», гель і крем-гель «Гликодем» (5–7 % метронідазолу, глікозаміноглікани), виробництва Росії; мазь і крем 2–3 % метронідазолу, Україна; крем «Xin Fumanling» — 3 % метронідазолу та екстракти трав, Китай.

Зранку перед застосуванням крему або мазі протирають шкіру обличчя з інтервалом у 15 хв однією з настоянок (календули, евкаліпта, аралії), потім наносять тонкий шар крему, щоб швидко проник у шкіру. Залишки крему прибирають чистою серветкою через 30 хв. Увечері процедуру повторюють після умивання обличчя теплою водою з милом. Ефективно зранку користуватися кремом, а увечері — крем-гелем. Курс лікування — 45–48 днів.

Лікувальне мило, молочко для чутливої шкіри, крем від компанії «DEMAX» (метронідазол, очищені нативні глікани, нордигідрогваяретова кислота та ін.) слід використовувати за призначенням протягом 45 днів (Іспанія). Крем «Xin Fumanling» (Китай) — 3 % метронідазолу та екстракти китайських трав.

Крім того, використовуються препарати з бензил-бензоатом, березовим дьогтем, піретроїдами, сіркою, наприклад мазь «Сульфодекортем ». Антибактеріальні препарати. У випадку ускладнень призначають гель Далацин Т (1 % кліндаміцину); Зинеріт (4 % еритроміцину та 1,2 % цинку ацетату); левоміцетиновий спирт; еритроміциновий або тетрацикліновий крем 1 %; 2 % іхтіол-резорцинову пасту; 0,025 % крем третиноїна (Авіта, Айрол).

Системна терапія

Призначається у випадку неефективності зовнішнього лікування або при важких формах захворювання.

Похідні імідазу. Метронідазол (Гинальгин, Кліон, Орвагил, Трихопол, Флагіл та інші) по 0,25 г приймають 3–4 рази на день протягом 2–3 тижнів, потім 3 рази на день 1 тиждень, 2 рази на день 1 тиждень, 1 раз на день 1 тиждень. З огляду на побічні ефекти метронідазолу (розвиток дисбактеріозу, канцерогенність, токсична дія на печінку, систему крові, нервову систему) зараз дотримуються короткої схеми лікування: 1,0–1,5 г / добу 10 днів. Одночасно обов’язковий прийом гепатопротекторів — Силібору, Карсилу, Дарсилу, Гепабене, Гепа-мерц, Легалону та ін. у звичайних дозах; виключається вживання алкоголю (на тлі метронідазолу відзначається тетурамоподібний ефект).

Антибіотики.
Препарат групи тетрацикліну Доксициклін призначають по 0,1 г 2 рази на день; макролід Кларитроміцин — по 250 мг 2 рази на день. Можливе призначення ерітроміцину та ін.

Ароматичні ретиноїди. Призначають Ізотретиноїн по 0,1–1,0 мг / кг / добу протягом 6–12 тижнів.

Загальнозміцнююче лікування. Ефективна вітамінотерапія (вітаміни А, Е, В6, В2, полівітамінні препарати), аскорбінова, нікотинова кислоти, препарати цинку, заліза, кальцію, імуномодулятори, аутогемотерапія (Метилурацил, Спленін, Циклоферон, Неовір), гепатопротектори.

Фізіотерапевтичні методи

Кріотерапія рідким азотом — лікування холодом. Рідкий азот застосовують у вигляді тушування та глибокого проморожування запальних елементів.

Електрокоагуляція — процедура електротерапії, яка ґрунтується на лікувальному методі припікання тканин електричним струменем.

УФО (ультрафіолетове опромінення) до 3 біодоз має протизапальну, знеболюючу, гіпосенсибілузуючу, бактерицидну та тонізуючу дію.

Фототерапія — метод, в основі якого лежить застосування лазерного проміння, яке, проникаючи у верхні шари шкіри (на 1–2 мкм), приводить до деструкції клітин верхнього шару епідермісу. За рахунок відлущування старих шарів шкіри, а також регенерації епідерміс швидше обновлюється. Фототерапія також стимулює синтез колагену та еластину.

Дермабразія (механічне шліфування шкіри) — механічне стирання верхнього шару шкіри, яке також приводить до прискорення обновлення епідермісу.

Слід пам’ятати, що після завершення основного курсу лікування рекомендується профілактика, тобто обробка шкіри обличчя одним з акарицидних розчинів, особливо в період природного підвищення активності кліща — навесні, улітку.

Узагальнюючи викладене вище, слід зауважити, що для лікування та повної реабілітації хворих на демодекоз необхідно використання не тільки антипаразитарних засобів та інших місцевих препаратів (антимікробних, антисептичних), але і системної терапії та фізіотерапевтичних методів.

Список літератури в редакції

http://www.provisor.com.ua






© Провизор 1998–2022



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика