ФОРМУЛЯРНА СИСТЕМА:

	Шановніи колеги! Наш журнал продовжує друкування затверджених МОЗ України формулярних довідників з використання лікарських засобів.
	НАКАЗ МОЗ № 517 від 05.09.2008 р. «Про затвердження Формулярного довідника з використання місцевих форм лікарських засобів в оторинолярингології»

При гострому середньому отиті у дітей найчастіше етіологічне значення мають пневмококи, гемофільна паличка, моракселла, у дорослих — також β-гемолітичні стрептококи, стафілококи, змішана флора. Під час епідемічного спалаху грипу можлива вірусна етіологія захворювання.

Основу лікування становлять антибактеріальні засоби (АБЗ), які значно знижують ризик порушення слуху та ймовірність переходу процесу в хронічну форму. Засоби лікування гострого середнього отиту бактеріального походження залежать від стадії захворювання, віку хворого, інших чинників та застосовуються місцево, системно або місцево і системно одночасно. На стадії ексудації застосовують хірургічне лікування — парацентез. При захворюванні середньої тяжкості у дітей протягом перших діб призначають симптоматичне лікування (неопіоїдні анальгетики та топічні деконгестанти, якщо порушене носове дихання). За відсутності позитивної динаміки протягом 24 год. необхідне призначення АБЗ. Діти до 2 років практично завжди потребують їх призначення. Препарати місцевої дії (краплі в вухо) чинять виражену знеболюючу дію при отитах.

Вибір АБЗ відбувається з урахуванням даних про поширеність клінічно значимих збудників та їх резистентність. Для системної терапії зазвичай застосовують амоксицилін, амоксицилін / клавуланат, рокситроміцин, азитроміцин, цефуроксим, цефтріаксон, діоксидин та метронідазол. Якщо з’явилась перфорація барабанної перетинки, місцево застосовують 20 % розчин сульфацетаміду, 0,5 % розчин діоксидину, рифампіцин. Застосування ототоксичних антибіотиків категорично протипоказане. З метою відновлення або покращення функцій слухової труби застосовують судинозвужуючі засоби (нафазолін, ксилометазолін та ін.) у вигляді крап. в ніс 3–4 рази на добу. При вірусній етіології є доцільним призначення грипферону у вигляді крап. в ніс та при катетеризації слухової труби. Хворого слід попередити, щоб він сякався з відкритим ротом, не сильно й не одночасно через обидві ніздрі. Нормалізації функції слухової труби сприяє також її продування за Політцером (можливе лише після купірування запалення в носі та носоглотці) або за допомогою вушного катетера з введенням через просвіт катетера лікарської суміші, яка містить розчин антибіотиків та глюкокортикоїдів (наприклад, гідрокортизону або дексаметазону). З протизапальних засобів, які зменшують набряк і секрецію в просвіт барабанної порожнини та слухової труби застосовують ереспал.

Для місцевого лікування при гострому середньому отиті застосовують вушні краплі, або вводять в зовнішній слуховий прохід марлеві турунди, просочені розчином ЛЗ.

Вибір ЛЗ залежить від форми та стадії захворювання: при катаральному середньому отиті та на початковій (неперфоративній) стадії гострого гнійного середнього отиту показаний ендауральний мікрокомпрес з розчином, який містить суміш рівних частин 96 % етилового спирту та гліцерину. У перфоративній стадії з метою видалення гною із слухового апарату та барабанної порожнини необхідно 2–3 рази на добу проводити туалет вуха (краще — після закапування 2–3 крапель 3 % розчину перекису водню, який через 1–2 хв видаляють). Потім у вухо вливають р-ни, попередньо підігріті до 37 оС. Більш ефективним буде транстимпанальне нагнітання ЛЗ, що сприяє їх кращому проникненню у барабанну порожнину і контакту зі слизовою оболонкою середнього вуха.

Коли оторея припиняється та закривається перфорація барабанної перетинки, з метою попередження утворення спайок та рубців у барабанній порожнині починають продування слухової труби за Політцером або через катетер та пневмомасаж барабанної перетинки. З тією ж метою призначають протеолітичні ферменти (гіалуронідаза, трипсин, хімотрипсин), які застосовують місцево методом електрофорезу або вводять у вигляді р-ну через просвіт слухової труби при її катетеризації. Ферментні препарати застосовують також при ексудативному та адгезивному середньому отиті. Їх ефект більше виражений у початковій стадії патологічного процесу.

При хронічному гнійному середньому отиті провідним є хірургічний метод лікування, проведення якого є ефективнішим у ранні строки з метою попередження розвитку подальшого рубцювання звукопровідного апарату середнього вуха та, як результат, прогресуючої туговухості та тяжких внутрішньочерепних ускладнень. Медикаментозне лікування показане в період загострення з метою попередження затримки гною у середньому та зовнішньому вусі. Перед початком місцевого та системного застосування АБЗ визначають чутливість мікрофлори. Місцево можна використовувати 0,5–1 % розчин діоксидину, 0,05 % розчин хлоргексидину.

В разі виникнення АР підбирають інші АБЗ та ГЛ. ЛЗ вводять шляхом вливання або транстимпанального нагнітання крапель у вухо.

Для лікування застосовують АБЗ та протигрибкові засоби й препарати із в’яжучою дією (отофа, нормакс, ципромед, кандибіотик, 0,5–0,1 % розчин сульфату цинку, 2–3 % розчин срібла протеїнату). Протипоказане використання ототоксичних АБЗ. Для розрідження в’язкого секрету перед застосуванням ЛЗ вводять ферментні препарати(трипсин, хімотрипсин, еластолітин). За наявності грануляцій та поліпів тушують їх 50 % трихлороцтовою кислотою або 20–40 % розчином нітрату срібла. Великі грануляції та поліпи видаляють за допомогою вушного конхотому, кюретки або вушної петлі.

При повторному мікотичному ураженні середнього вуха місцево застосовують натаміцин у вигляді крему, анауран, нітрофунгін, діоксидин, хлоргексидин (0,05 % розчин).

Лікування сенсоневральної приглухуватості (СНП) має проводитися з урахуванням відомих ланок патогенезу і стану органів і систем, пов’язаних зі слуховою системою, а при можливості — впливом на етіологічні чинники, з залученням при необхідності відповідних спеціалістів а також обов’язковим системним і індивідуальним підходом. При цьому обов’язковим є врахування стану церебральної гемодинаміки, серцевої діяльності і ЦНС. 

Фармакотерапевтична група: S02A A12 — препарат для застосування в отології. Протимікробні засоби. Основна фармакотерапевтична дія ЛЗ: антимікробна. Фармакодинаміка, фармакокінетика біоеквівалентність для аналогів: активний відносно широкого спектра грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів ,які спричиняють розвиток інфекційно-запальних захворювань середнього вуха; механізм дії пов’язаний з утворенням стабільного комплексу з ДНК-залежною РНК-полімеразою, який перешкоджає росту бактерій; фармакокінетика не вивчалась у зв’язку з низькою системною абсорбцією. Показання для застосування ЛЗ: загострення хронічного середнього отиту (у тому числі при наявності стійкої перфорації барабанної перетинки); ізольовані гнійні ураження барабанної перетинки;стан після оперативного втручання на середньому вусі.

Спосіб застосування та дози ЛЗ: дорослим закапують у зовнішній слуховий прохід по 5 крап. 3 рази на добу, або вводять турунду, змочену розчином, на декілька хв. 2 рази на добу; використовується для промивання барабанної порожнини через канюлю; дітям закапують у зовнішній слуховий прохід по 3 краплі 3 рази на добу або вводять турунду, змочену р-ном, на декілька хв. 2 рази на добу; тривалість лікування — не більше 7–10 днів . Побічна дія ЛЗ та ускладнення при застосуванні ЛЗ: АР, можливе рожеве забарвлення барабанної перетинки (яке можна побачити при отоскопії). Протипоказання до застосування ЛЗ: гіперчутливість до препарату. Також з антибактеріальною метою застосовуються місцеві форми інших АБЗ — норфлоксацин, офлоксацин, ципрофлоксацин.

При лікуванні СНП застосовуються: 1. Дезінтоксикаційна терапія (з цих заходів починається курс лікування при наявності ознак інтоксикації — реосорбілакт, розчин глюкози та ін. (див. розділ «Невідкладна допомога при гострих отруєннях», «Анестезіологія та реаніматологія. Лікарські засоби»). 2. Спазмолітичні препарати (при наявності спазму та підвищеного тонусу мозкових судин, наприклад, папаверин, дібазол. 3. Препарати, які стабілізують АТ. 4. Протизапальні, десенсибілізуючі, антибактеріальні та противірусні препарати (у разі наявності запального процесу, розвитку СНП на фоні ГРВІ). 5. Препарати, які покращують мозковий кровообіг. Оскільки порушення мозкового кровообігу мають місце у переважної більшості хворих на СНП незалежно від етіології та стадії (гостра чи хронічна), препарати цієї групи входять у базисний курс. В залежності від виявлених змін у церебральній гемодинаміці застосовуються: при підвищеному тонусі мозкових судин — папаверін, цінаризин, при утрудненні венозного відтоку — вінпоцетин, ніцерголін. 6. При запамороченні, підвищенні внутрішньо-лабіринтного тиску застосовуються бетагістин, цинаризин. 7. Препарати, які сприяють покращенню функціонального стану ЦНС (застосовуються у базисному курсі, особливо при наявності змін у центральних відділах слухового аналізатору) — ноотропні препарати та препарати, що стимулюють метаболізм мозкової тканини (пірацетам, церебролізин, актовегін — див. розділ «Неврологія. Лікарські засоби»). 8. Антиоксиданти (аскорбінова кислота — див. розділ «Невідкладна допомога при гострих отруєннях»). 9. Заспокійливі засоби (при цьому враховується АТ). 10. Препарати, які покращують реологічні властивості крові. 11. Препарати метаболічної, нейропротекторноїдії (триметазидин, АТФ, триметилгідразиній пропіонат). 12. У випадку гострої та загострення хронічної СНП — ендауральний електрофорез з стрептокіназою, гепарином (за показаннями).

Фармакотерапевтична група: N07C A01 — засоби для лікування вестибулярних порушень. Код АТС N07C A01. Основна фармакотерапевтична дія ЛЗ: механізм дії до кінця не вивчений; має слабкий агоністичний ефект на Н1-рецептори і виражений антагоністичний ефект на Н3-рецептори гістаміну в ЦНС і автономній нервовій системі. Фармакодинаміка, фармакокінетика,біоеквівалентність для аналогів: викликає посилення кровообігу в судинах stria vascularis внутрішнього вуха, передусім за рахунок розслаблення прекапілярних сфінктерів у системі мікроциркуляції внутрішнього вуха; має дозозалежний інгібуючий вплив на генерацію пікових потенціалів у нейронах латеральних і медіальних вестибулярних ядер; значення цього механізму з точки зору лікувального ефекту при синдромі і хворобі Меньєра, а також вестибулярному запамороченні залишається неясним;повністю абсорбується після перорального прийому; активний метаболіт — 2-піридилоцтова кислота— виводиться із сечею.

Показання для застосування ЛЗ: хвороба і синдром Меньєра (запаморочення, що супроводжується нудотою і блюванням, зниженням слуху (приглухуватістю),шумом у вухах); симптоматичнее лікування вестибулярного запаморочення. Спосіб застосування та дози ЛЗ: добова доза для дорослих становить 24–48 мг, рівномірно розподілена для прийому протягом доби; дозу слід підбирати індивідуально,залежно від ефекту;зменшення симптомів інколи спостерігається тільки після 2–3 тижнів лікування, найкращий ефект — при прийомі протягом кількох місяців; призначення лікування на початку захворювання запобігає його прогресуванню і / або втраті слуху на пізніх стадіях. Побічна дія ЛЗ та ускладнення при застосуванні ЛЗ: дискомфорт у надчеревній ділянці, нудота у пацієнтів із захворюваннями ШКТ; шкірні реакції гіперчутливості (висипання,свербіж, кропив’янка). Протипоказання до застосування ЛЗ: гіперчутливість до препарату.

http://www.provisor.com.ua/