Логотип журнала "Провизор"








Гострі інфекційні діареї: поняття, клінічні прояви та терапія

Гострі інфекційні діареї: поняття, клінічні прояви та терапія

Т. С. Копійченко — доцент кафедри дитячих інфекційних хвороб ХДМУ, Я. І. Копійченко — аспірант кафедри інфекційних хвороб ХДМУ

Гострі інфекційні діареї — одна з найбільш поширених груп захворювань, які зустрічаються в практиці педіатра та сімейного лікаря. Характеризуються переважно фекально-оральним шляхом передачі та клінічними проявами розладу шлунково-кишкового тракту (ШКТ). За даними ВООЗ, щорічно в світі реєструється близько 500 млн випадків гострої діареї, від якої помирає до 4 млн дітей молодшого віку (кожні 6 секунд — одна дитина)

Діти хворіють діареями 1,3 рази на рік, а в деяких регіонах до 9 разів. Летальний вихід хворих гострими інфекційними діареями наступає при необоротних станах, які розвиваються у дитини ще на дошпитальному етапі — зневоднення (гіповолемічний шок), гостра ниркова недостатність (ГНН), інфекційно-токсичний шок, або від ускладнень основного захворювання.

Діарея (пронос) — це часті (5 і більше разів) дефекації, при яких випорожнення мають рідку консистенцію. Вона може бути первинною чи вторинною, наслідком спадкового чи набутого порушення травлення та утилізації харчових речовин.

Джерелом кишкових інфекцій є людина та / або тварини. Для дітей раннього віку ведучим шляхом передачі є контактно-побутовий, у дітей старшого віку та дорослих інфекція частіше поширюється харчовим та водним шляхами. Реєструються як спорадичні випадки гострих кишкових інфекцій (ГКІ), так і групові спалахи. Сезонність діарей залежить від етіологічного чинника: підвищення захворювання бактеріальними інфекціями відмічається в літньоосінній період, а вірусними — в осінньо-зимовий.

Зараження ГКІ відбувається через травний тракт. У дітей раннього віку він відрізняється функціонально-морфологічною незрілістю, недосконалістю регуляторних механізмів, недостатньою ферментативною активністю шлунку і кишечнику.

Особливості перебігу інфекційного процесу залежать від великої кількості факторів: дози і властивостей (здатність до інвазії, продукція екзо- та ендотоксинів, їх тропізм дії) збудника, віку хворого, стану організму та інше.

Виділяють інвазивні, секреторні (водянисті та осмотичний) та змішані типи діарей. Збудниками інвазивних діарей частіше бувають шигели, ентероінвазивні ешеріхії, клебсиєли, кампілобактерії, стафілококк та інші. Секреторні діареї викликаються вірусами (ротавіруси, аденовіруси, коронавіруси, реовіруси), холерними (Ель-Тор, Бенгал), галофільними, НАГ-вібріонами, а також ентеротоксигенними штамами ешеріхій, сальмонелами, ієрсиніями. Змішані діареї викликаються бактеріально-бактеріальною або вірусно-бактеріальною міксінфекціями.

Клінічно ГКІ характеризуються симптомами інтоксикації (млявість, зниження апетиту, підвищення температури тіла та інше), розвитком діарейного синдрому (пронос, блювота). Особливості симптомокомплексу залежать, насамперед, від етіологічного фактору хвороби. Бактерійні інфекції характеризуються виразними симптомами інтоксикації, пропасницею, повторною блювотою, переймоподібними болями в животі. Випорожнення мають домішки слизу, гною, крові. При секреторних діареях фекалії рідкі водянисті, рясні.

При вірусних діареях прояви токсикозу незначні. Характеризуються підвищенням температури, м’язови-__ми та головною болями, у половини пацієнтів — катаральними явищами. Випорожнення рідкі, обводнені, з виділенням піни, газів.

Лікувальний комплекс ГКІ залежить від виду діареї, віку та преморбідного фону хворого, тяжкості хвороби.

Дієтотерапія є постійним та ведучим компонентом терапії ГКІ на усіх етапах хвороби. Комітет ВООЗ по боротьбі з кишковими інфекціями активно пропагандує необхідність продовження годування (за виключенням коров’ячого молока) хворих, які страждають від діарей, так як значна частина кишечнику зберігає абсорбційну функцію не менш ніж на 60 %. Голодні дієти сприяють уповільненню процесів репарації, значно ослаблюють імунітет.

Об’єм разового годування визначається віком хворого, важкістю його стану, наявністю та частотою блювоти, преморбідним фоном, виразністю діареї. Відомо, що діарея є основним чинником розвитку гіпотрофії, особливо у дітей молодшого віку. Цьому сприяє розвиток синдромів вторинної мальабсорбції та збиткового бактеріального росту (дисбіозу кишечника).

Дітей першого року життя необхідно годувати малими порціями 7–10 раз на добу. У перший день лікування об’єм годування зменшується на 50 % Починаючи з другої доби, об’єм разового годування може бути більше на 20–30 мл, інтервал між годуваннями теж збільшується. Діти повинні приймати материнське молоко, адаптовані та лікувальні суміші (низькота безлактозні, соєві та суміші з додатком пробіотиків).

Дітям старшого віку та дорослим у гострий період ГКІ не рекомендується застосовувати продукти, які посилюють перистальтику, бродильні процеси та мають грубу клітковину у своєму складі (чорний хліб, цільне молоко та каші на ньому, овочі, фрукти, м’ясні і рибні відвари).

При легкому та середньотяжкому ступені зневоднення (ексикоз 1 ст. та 2 ст.) проводиться оральна регідратація, яка починається вже в домашніх умовах. При ексікозі 2–3 ст. та при зростаючій діареї вона поєднується з внутрішньовенним введенням рідини і проводиться в умовах стаціонару.

Оральна регідратація — це прийом рідини через рот для попередження або корекції дегідратації, яка виникла внаслідок діареї.

Пероральне застосування розчинів нормалізує функцію нирок та сприяє швидкому відновленню маси тіла хворого.

Згідно рекомендаціям експертів ВООЗ по боротьбі з кишковими інфекціями, оральна регідратація проводиться глюкозо-сольовими розчинами, які ефективно та швидко компенсують втрати не лише води, а й електролітів та підтримують нормальний водносольовий баланс. Це такі розчини, як Регідрон, Гастроліт, Електроліт, Ораліт, Цитроглюкосолан, Перораль.

Необхідно додержуватися дрібності введення рідини дітям раннього віку — по 1 / 2–1 чайній ложці через 5–10 хвилин. До відомості: на протязі будь-якого 20-хвилинного відрізку часу, не слідує випоювати більш ніж 100 мл рідини!

Дітям старшого віку та дорослим можна давати по 1–2 столовій ложці розчину через 3–5 хвилин. Якщо у хворого з’являється блювота, проводиться 10-хвилинна пауза, а потім регідратація продовжується невеликими порціями.

Треба пам’ятати, що при вираженому колітичному синдромі (випорожнення мають слиз, прожилки крові), а також при появі багаторазової блювоти та частих актах дефекації, збитки води значно перевищують збитки солей, у зв’язку з чим глюкозо-сольові розчини необхідно вводити у співвідношенні 1:1 з розчинами, які не вміщують натрію (чай, компот, ізюмний відвар, кип’ячена вода, овочевий відвар). У дітей раннього віку при колітичному синдромі це співвідношення може досягати 1:2.

Етіотропна терапія залежить від типу діареї, тяжкості процесу, супутньої патології.

При секреторних діареях показаннями для призначення антибактеріальних препаратів є:

  • тяжкі форми хвороби;
  • середньотяжкі форми захворювання при наявності імунодефіцитних станів;
  • приєднання вторинних бактерійних ускладнень.

При інвазивних діареях антибіотики призначають при:

  • тяжких та септичних формах хвороби;
  • середньотяжких формах захворювання: а) у дітей перших 6‑ти місяців життя; б) при наявності імунодефіцитних станів; в) при наявності внекишкових проявів інфекції;
  • легких формах у дітей до 2‑х років з імунодефіцитними станами;
  • наявності хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту та вторинних бактерійних ускладнень;
  • наявності гемоколіту (незалежно від віку та тяжкості процесу).

Препаратами 1-го ряду, що призначають при легких та середньотяжких формах діареї є нітрофурани (ніфуроксазид), ко-тримоксазол, фторхінолони.

Антибіотики 2-го ряду призначають при тяжких та середньотяжких формах діареї, при неефективності препаратів 1-го ряду, при пізній__госпіталізації. Це такі препарати як: похідні налідіксової кислоти, цефалоспорини ІІІ генерації.

Препарати 3-го ряду застосовуються при при тяжких та середньотяжких формах захворювання на тлі імунодефіцитних станів, при неефективності препаратів 2-го ряду, при виникненні вторинних бактеріальних ускладнень (амінопеніціліни, цефалоспорини ІV генерації, карбопінеми).

Адсорбенти (смекта, ентеросгель, атоксил) адсорбують токсини, бактерії, віруси, покращують епітеліальний бар’єр, зменшують кількість вільної рідини в калі. Курс ентеросорбції 5–7 днів. Критерієм ранньої відміни препарату є нормалізація випорожнень чи їх затримка протягом 2 діб.

З перших днів хвороби призначаються пробіотики — препарати, які містять в собі живі мікроорганізми або їх компоненти та продукти їх метаболізму (Лінекс, Лацидофіл, Біфі-форм, Ентерол, Хілак-форте та інші). При легких та середньотяжких формах хвороби вони можуть бути основними препаратами в лікуванні хворих. Пробіотики з живими мікроорганізмами призначаються через 2 години після прийому антибіотиків.

У період реконвалесценції, у зв’язку з пригніченням шлункової і панкреатичної секреції, можна призначати фестал, панкреатин, панзинорм, коротким курсом до 7– 10 днів.

Антидіарейні засоби (лоперамід, імодіум) інгібують виділення ацетилхоліну і простагландинів, зменшують пропульсивну моторику кишечнику і уповільнюють транзит вмісту кишок. Вони не призначаються дітям до 12 років.

Фітотерапія проводиться з застосуванням трави ромашки, тисячьолистника, зверобою, шишок вільхи та інш.

Однак треба пам’ятати, що ГКІ простіше попередити, ніж лікувати. Найбільш ефективним методом профілактики є дотримання санітарних норм, правил гігієни у побуті та на підприємствах громадського харчування.






© Провизор 1998–2022



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика