 |
Фото 2. |
 |
Фото 3. |
О. П. Воєвода, О. М. Романюк, Житомирське обласне стоматологічне медичне об’єднання
Виготовлення одиночних коронок з опорою на імплантати та зуби у фронтальній ділянці верхньої щелепи надалі залишається складним методом лікування. Для таких випадків було запропоновано цілу низку різних методів та технологій, в залежності від стану альвеолярного паростка і бажання пацієнта, проводити аугментацію альвеолярного паростка чи його категоричною відмовою від оперативного втручання.
Одним з основних факторів успіху в сучасній імплантології є естетичний результат з опорою на дентальні імплантати.
Збереження кістки і гармонія між кісткою та м’якими тканинами є основним фактором, що впливає на результат лікування.
Часто спостерігається незначний дефіцит кістки (до 2–3 мм), що дозволяє одразу встановити імплантат. Традиційно період загоєння перед цементуванням постійної коронки становить близько восьми місяців після імплантації у фронтальній ділянці верхньої щелепи.
Такий тривалий період лікування та необхідність використання знімних протезів під час періоду загоєння може створювати незручності для пацієнтів. Більше того, втрата кісткової тканини та тканини ясен після видалення може погіршити естетичний результат лікування.
Зменшення об’єму кісткової тканини в результаті втрати фронтальних зубів верхньої щелепи ускладнює розташування внутрішньокісткових імплантатів та раціональну ортопедичну реабілітацію пацієнтів незнімними ортопедичними конструкціями, фіксованими на імплантатах.
Імплантологічна реабілітація пацієнтів з втратою одного або більше зубів у фронтальній ділянці щелеп сьогодні є стандартним передбачуваним способом лікування. Рівень виживання та успіхів імплантатів при нормальній кістці є прекрасним на обох щелепах. Однак, на верхній щелепі ризик незадовільної остеоінтеграції є завжди більшим в тих випадках, коли об’єм кістки з вестибулярної сторони та під носовою пазухою зменшений внаслідок резорбції. У деяких пацієнтів біотип ясен тонкий і вимагає потовщення до 2–3 мм для попередження просвічування шийок імплантатів.
Збільшується мотивація пацієнтів з метою уникнення травматичних аугментаційних втручань. Одним з таких рішень є ультракороткі імплантати, перевагою яких є сфери застосування і порівняння з техніками аугментації.
При відмові від пластики твердих і м’яких тканин, для досягнення передбачуваного естетичного результату протезування, пропонується розміщення імплантату більш орально, з майбутнім відновленням естетичного ефекту шляхом моделювання каркасу протезної конструкції.
При значно вираженій атрофії верхньої щелепи у фронтальному відділі при відмові пацієнта від аугментаційних оперативних втручань, крім тимчасового протезування на ранньому етапі з метою збереження наявної архітектоніки кістки та ясен, та одночасної регенерації кісткових дефектів певного майбутнього імплантату, уникаючи свердлення як джерела втрати кісткової тканини остеотомами, підвищується щільність та об’єм кістки верхньої щелепи.
Місця для імплантації з невеликим об’ємом можуть використовуватись більш ефективно. Ми пропонуємо нашу методику.
Розміщення імплантату проводим більш орально, звичайно під контролем прикусу, для чого використовуємо оклюзійні шаблони.
Установку імплантату проводимо «безкровним» методом, вручну, що виключає термічний опік кісткової тканини, фіксацію гвинтових імплантатів бажано проводити в двох кортикальних пластинах верхньої щелепи. Звичайно передумовою для успішної остео-інтеграції при імпланції є первинна, тобто механічна стабільність.
|
|
||
|
|
|
|
Пацієнт С. В., 32 роки. Звернувся в 2008 р. з метою усунення косметичного дефекту і раціонального протезуванння на місці відсутнього 22 зубу.
Під час клінічного обстеження встановленно, що з вестибулярної сторони альвеоярний паросток верхньої щелепи має невеликі пристінкові розміри з недостатньою кількістю кісткової тканини. В зв’язку з категоричною відмовою пацієнта від аугментації альвеолярного паростка верхньої щелепи, ми встановили гвинтоподібний імплантат атравматичним методом без розтину слизової та відшарування слизиво-окістного лоскута (фото1).
Після імплантації знято оклюзійний відтиск, на моделі змодельовано металевий каркас (фото 2).
Після примірки на 3–4 день здано металокерамічний протез з тимчасовою фіксацією і через 1,5 місяці проведено обстеження. (фото 3).
З 5080 імплантацій, які нами проведені, 16 % становили такі клінічні випадки. Після імплантації та відновлення косметичного та функціонального дефекту пацієнти задоволені результатом реабілітації. Пацієнтам рекомендовані систематичні щоквартальні огляди для з’ясування стану конструкції протезу і оклюзійних особливостей.
Встановлення імплантату, який полегшує застосування в тонких кісткових паростках, дає лікарю і пацієнтам надію на успіх без аугментації.
Пропонуємо методику в випадках різко вираженої атрофії альвеолярного паростка верхньої щелепи в фронтальній ділянці, яка дає підстави рекомендувати її як альтернативу, при відмові пацієнта від аугментації. Її можна вважати досконалим і безпечним рішенням
Імплантологічна реабілітація у передній ділянці верхньої щелепи за цією методикою, безперечно, є викликом так званим сучасним методикам аугментаційного втручання.
Література:
1. Параскевич В. Л. Дентальная имплантология. — Минск, Юнипресс. — 2004.
2. Райфман М. М. Артикуляция. — Стоматолог, № 4, 2006, № 11–12.
3. Заблоцький Я. В. Порівняльний аналіз ускладнень ортопедичного лікування незнімними протезами з опорою на природні зуби та імплантати. — Імплантологія, Парадонтологія, Остеологія. — 2006 р. № 1.
4. Угрин М. М. Особливості протезування на імплантатах у пацієнтів різного віку з повною відсутністю зубів — Імплантологія, Парадонтологія, Остеологія. — 2007 р. № 3 (7).
5. Опанасюк К., Опанасюк Ю. Современные методы реконструкции альвеолярного гребня. — Современная стоматология. — 2003 р. № 3.
