|
Відповідно до п.4 Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.07 р. № 815 «Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року», наказу МОЗ України від 13.08.07 р. № 475 «Про затвердження заходів Міністерства охорони здоров’я України з реалізації Національного плану розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року» та з метою створення досконалої системи управління якістю медичної допомоги
НАКАЗУЄМО: 1. Затвердити Концепцію управління якістю медичної допомоги населенню в Україні на період до 2010 року (далі — Концепція), що додається.
2. Першому заступнику та заступникам Міністра охорони здоров’я України, керівникам структурних підрозділів, закладів та установ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерству охорони здоров’я АР Крим, начальникам управлінь (відділів) охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити реалізацію вищезазначеної Концепції.
3. Директорам Департаменту інспектування та контролю якості медичних послуг, Департаменту розвитку медичної допомоги, Департаменту кадрової політики, освіти і науки; державного санітарно-епідеміологічного нагляду; начальнику управління материнства, дитинства та санаторної справи; голові Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення забезпечити розробку та подання пропозицій до плану заходів щодо впровадження напрямків, визначених у Концепції.
4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Митника З. М.
Міністр В. М. Князевич
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ МОЗ України від 31 березня 2008 р. № 166
За останнє десятиріччя в державі склалася тенденція щодо погіршення показників здоров’я громадян України, темпи зростання народжуваності практично не вплинули на величину природного приросту, який продовжує залишатись від’ємним, особливо у групі осіб працездатного віку. Скорочується очікувана тривалість життя, погіршується фізичний розвиток майбутнього покоління.
Система охорони здоров’я має значний потенціал впливу на здоров’я населення. У доповіді ВООЗ про стан систем охорони здоров’я в світі (2000 р.) однією з трьох фундаментальних цілей визначено поліпшення стану здоров’я населення.
Традиційно при формуванні політики в сфері охорони здоров’я для покращання громадського здоров’я головна увага приділялася фінансуванню медичного обслуговування, а також структурним та організаційним проблемам. Однак в останні роки зростає кількість даних, які свідчать про відсутність прямої залежності між обсягами фінансування охорони здоров’я і результатами її діяльності, вираженими в показниках здоров’я населення.
На сучасному етапі розвитку системи охорони здоров’я якість медичної допомоги (далі ЯМД) вважається основною цільовою функцією і водночас критерієм діяльності системи охорони здоров’я від нижньої її ланки — лікувально-профілактичного закладу, до верхньої — Міністерства охорони здоров’я України. Забезпечення якості при наданні медичної допомоги у більшості країн розглядається як основа національної політики в сфері охорони здоров’я. В багатьох країнах прийняті і діють програми забезпечення якості медичної допомоги.
Водночас численні матеріали свідчать, що значна кількість медичних втручань, в тому числі в різних країнах Європейського союзу, здійснюється на рівні нижчому за передбачуваний. Виявлено, що значна частка клінічних процедур недоцільна та нерентабельна. Маємо переконливі дані, що 20–30 % медичних втручань є неефективними (або непотрібними або шкідливими). Реєструються надзвичайно великі розбіжності в результатах медичної допомоги не лише між країнами або регіонами однієї країни, й між окремими закладами та лікарями.
Таким чином, проблеми забезпечення і оцінки якості медичної допомоги населенню є одними з найважливіших для будь-якої системи охорони здоров’я. Актуальність питань забезпечення якості особливо зростає в період реформування галузі охорони здоров’я.
В Україні рівень якості медичної допомоги, за даними експертних оцінок, досить низький — інтегральний показник якості лікування становить приблизно 56 %. Населення невдоволене якістю надання медичної допомоги, про що свідчать результати соціологічних опитувань — більше опитаних оцінює якість послуг з охорони здоров’я як низьку. Низька якість медичної допомоги обмежує можливості впливу на здоров’я населення та призводить до марнотратного витрачання обмежених коштів системи.
Поліпшення якості медичної допомоги в Україні є однією з найактуальніших проблем. В Національному плані розвитку системи охорони здоров’я на період до 2010 року, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.07 р. № 815, визначено основні напрямки удосконалення системи контролю якості медичної допомоги населенню в Україні. Як один з інструментів цього процесу вперше у структурі Міністерства охорони здоров’я був створений самостійний підрозділ — Департамент інспектування та контролю якості медичних послуг.
Ефективність і чіткість функціонування всіх ланок механізму поліпшення якості медичної допомоги можливі тільки при узгодженій їх взаємодії. Тому керівні органи охорони здоров’я державного і територіального рівнів, лікарські асоціації, учбові заклади, що здійснюють підготовку і післядипломне навчання медичних кадрів, медичні заклади, повинні керуватися єдиною стратегією та концептуальними підходами до поліпшення якості медичної допомоги.
Мета Концепції — визначення основних підходів до створення і функціонування державної системи управління якістю медичної допомоги населенню, спрямованої на задоволення обґрунтованих потреб та очікувань споживачів медичної допомоги.
Завданнями реалізації концепції є:
Всесвітньою організацією охорони здоров’я (2004 р.) запропоновано наступні напрями забезпечення управління якістю:
1. Політика: стратегія, бачення та участь уряду щодо удосконалення якості.
2. Організація: ефективні механізми здійснення національної політики в межах органів влади усіх рівнів з визначеними завданнями та функціями системи охорони здоров’я.
3. Методологія: забезпечення ефективних методичних підходів до удосконалення якості, постійного її розвитку на державному і місцевому рівнях, з урахуванням національного та міжнародного досвіду і наукових доказів.
4. Ресурси: відповідальність за ресурсне забезпечення програми якості, що перш за все забезпечить оптимальний рівень знань, навичок і інформації, необхідних для удосконалення якості.
Таким чином, створення системи якості медичної допомоги має аспекти:
Діючий адміністративно-командний підхід до забезпечення якості у системі охорони здоров’я, заснований на принципах контролю, перестав відповідати організаційно-правовим та економічним умовам функціонування галузі і повинен бути замінений підходом, що базується на принципі управління процесом.
Стратегія, спрямована на поліпшення якості, не може ґрунтуватися на окремих фактах, виникає необхідність безперервного процесу контролю і поліпшення якості. Глобальна стратегія ВООЗ «Здоров’я для всіх» зазначає, що всі країни повинні мати відповідні структури та механізми для забезпечення безперервного підвищення якості медико-санітарної допомоги та вдосконалення належного розвитку і використання технології охорони здоров’я, які відсутні в Україні. Ідеологія безперервного покращання якості базується на наступних основних положеннях:
1) більша частка проблем якості медичного обслуговування пов’язана не з невдачами окремих співробітників, а обумовлена недоліками системи охорони здоров’я,
2) зусилля щодо удосконалення системи повинні бути спрямовані не на потреби медичних закладів а, перш за все, на потреби пацієнтів; та чотирьох принципах:
Безперервне підвищення якості передбачає комплексний, інтегрований і динамічний підхід до покращання якості, спрямований на поліпшення результатів роботи системи в цілому, шляхом постійної модифікації і вдосконалення самої системи, а не шляхом виявлення і покарання працівників, практика або результати роботи яких не відповідають встановленим нормам.
Сьогодні аналіз результатів роботи лікувальнопрофілактичних закладів базується на затверджених державними органами облікових і звітних документах (статистичні дані та річні звіти про діяльність) та на результатах окремих досліджень, що є недостатнім для оцінки якості медичної допомоги та розробки напрямків її покращання. Цілеспрямований вплив на якість та ефективність медичної допомоги потребує методики розробки індикаторів (як статистичних показників, так і показників, отриманих під час експертної оцінки), які б дозволяли забезпечити об’єктивне оцінювання (моніторинг) та конкретне визначення проблем забезпечення якості.
Першочергове значення для управління якістю має стандартизація, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядковування в охороні здоров’я шляхом розробки і встановлення вимог, норм, правил, характеристик умов, продукції, технологій, робіт, послуг, що застосовуються в охороні здоров’я. Стандартизація є пріоритетним напрямом сучасного розвитку охорони здоров’я в більшості економічно розвинених країн світу. Її необхідність зумовлена: неухильно зростаючою вартістю медичної допомоги, підвищенням рівня вимог пацієнтів, великою кількістю різнорідної інформації стосовно медичних технологій і лікарських засобів і бурхливим розвитком доказової медицини .
В Україні об’єктами стандартизації в охороні здоров’я повинні стати всі складові медичного обслуговування: організаційні технології; медичні послуги; технології виконання медичних послуг; технічне забезпечення виконання медичних послуг; кваліфікація медичного, фармацевтичного, допоміжного персоналу; економічні аспекти охорони здоров’я; виробництво, умови реалізації, якість лікарських засобів і медичної техніки; обліково-звітна документація, що використовується в системі охорони здоров’я, інформаційні технології та ін.
Провідними тенденціями стандартизації в охороні здоров’я України на сучасному етапі повинні бути активізація розробки і впровадження в повсякденну медичну практику клінічних рекомендацій та клінічних протоколів; гармонізація медичних стандартів з міжнародною системою стандартизації; використання методів економічного аналізу для вибору оптимальних технологій (аналіз «витрати — ефективність», «мінімізація витрат» та ін.). Основою стандартів якості медичної допомоги повинні бути дані про наукові докази ефективності і безпечності медичних втручань, отримані в проведених за єдиною методикою клініко-епідеміологічних дослідженнях (доказова медицина), або у разі при їх відсутності дані про найкращу медичну практику.
Вкрай необхідним є суттєве удосконалення відомчого (внутрішнього) та позавідомчого (зовнішнього) контролю якості з залученням до цього процесу громадських професійних об’єднань (асоціацій).
Зовнішній (позавідомчий) контроль передбачає контроль за дотриманням встановлених вимог органом, який не є складовою частиною закладу охорони здоров’я. Завданням позавідомчого контролю за діяльністю закладів охорони здоров’я і фізичних осіб, що надають медичну допомогу, є забезпечення права громадян на отримання медичної допомоги належної якості. Передбачається оптимізація всіх форм позавідомчого контролю: ліцензування, акредитації закладів охорони здоров’я та атестації спеціалістів.
Істотної модернізації повинна зазнати система внутрішнього (відомчого) контролю якості, яка полягає в оцінці роботи медичного персоналу особами, які залучені до процесу надання медичної допомоги — колеги / медичні асоціаціями або адміністрація медичного закладу. Основним завданням внутрішнього контролю якості є — визначення ступеня відповідності діяльності і конкретних результатів роботи лікувально-профілактичного закладу загальноприйнятим стандартам з подальшою корекцією механізму забезпечення якості надання медичної допомоги. Система внутрішнього контролю повинна включати не лише експертизу процесу надання медичної допомоги, й низку інших компонентів, а саме: вивчення задоволення пацієнтів їх взаємодією з системою охорони здоров’я; розрахунок і аналіз показників, що характеризують якість і ефективність медичної допомоги; виявлення і аналіз недоліків, лікарських помилок і інших факторів, що спричиняють негативний вплив і призводять до зниження якості і ефективності медичної допомоги; підготовку рекомендацій щодо попередження лікарських помилок і недоліків у роботі та поліпшення якості і ефективності медичної допомоги; вибір найраціональніших управлінських рішень і проведення оперативних корегуючих заходів, контроль за їх реалізацією.
Невід’ємною складовою характеристики якості медичної допомоги є з адоволення пацієнтів медичним обслуговуванням. Вивчення задоволення пацієнтів їх взаємодією з системою охорони здоров’я може здійснюватися за допомогою стандартизованих методик соціологічних досліджень, які враховують доступність медичної допомоги (організаційні аспекти); умови надання медичної допомоги; дотримання медичним персоналом етичних і деонтологічних норм і правил; медикаментозне забезпечення тощо.
Управління якістю потребує певного організаційного та кадрового забезпечення. Має бути створена вертикально інтегрована організаційна структура управління ЯМД від рівня Міністерства охорони здоров’я України до рівня медичного закладу з визначенням відповідальних осіб, завдань та функцій на кожному рівні. До програм навчання в системі до- та післядипломної медичної освіти бути включено відповідні курси з висвітленням сучасних підходів до забезпечення та управління ЯМД.
Таким чином, проблема забезпечення якості у сфері охорони здоров’я це проблема комплексна і вирішувати її наявними методами неможливо. Державним підходом є формування чіткої виваженої політики щодо безперервного підвищення якості медичної допомоги як визначальної умови реформування системи медичного обслуговування.
Основні напрями реалізації:
Впровадження Концепції дасть змогу:
Директор Департаменту інспектування та контролю якості медичних послуг І. В. Шпак
 |
Відповідно до статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», з метою удосконалення державного санітарно- епідеміологічного нагляду постановляю:
1. Затвердити розподіл об’єктів державного санітарно- епідеміологічного нагляду за ступенем ризику для здоров’я людини (далі — розподіл) (додається).
2. Визначити, що проведення планових заходів державного санітарно- епідеміологічного нагляду за об’єктами нагляду з високим ступенем ризику здійснюється з періодичністю 1 раз в квартал, з середнім ступенем ризику — 2 рази на рік, з незначним — 1 раз на рік.
3. Періодичність проведення планових заходів державного санітарно- епідеміологічного нагляду за об’єктами, які не включені до розподілу встановлюється згідно з вимогами пункту 9 Положення про державний санітарно- епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.99 р. № 1109.
4. Дія цієї постанови не розповсюджується на проведення планових лабораторних досліджень та інструментальних вимірювань, передбачених санітарним законодавством, на впровадження санітарних та протиепідемічних заходів, пов’язаних із ускладненням санітарної та епідемічної ситуації та позапланових заходів зі здійснення державного санітарно- епідеміологічного нагляду за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення вимог санітарного законодавства.
5. Головному лікарю Центральної санітарноепідеміологічної станції МОЗ України, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст, районів, районів у містах, на водному, залізничному, повітряному транспорті, об’єктів з особливим режимом роботи забезпечити здійснення державного санітарно- епідеміологічного нагляду згідно затвердженого розподілу з періодичністю, визначеною санітарним законодавством.
6. Департаменту державного санітарно- епідеміологічного нагляду Міністерства охорони здоров’я України дану постанову довести до установ і закладів державної санітарно- епідеміологічної служби, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в установленому порядку.
7. Контроль за виконанням постанови покладаю на першого заступника Головного державного санітарного лікаря України Пономаренка А. М.
Головний державний санітарний лікар України М. Г. Проданчук
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 лютого 2008 р. № 8
2. Середній ступінь ризику
<…>
2.4. Аптеки, які виготовляють лікарські засоби.
2.5. Стоматологічні кабінети (клініки).
3. Низький ступінь ризику
<…>
3.5. Аптеки, що реалізують готові лікарські засоби.
3.6. Підприємства торгівлі непродовольчою групою товарів.