Логотип журнала "Провизор"








Аналіз поширених схем гіпотензивної терапії в умовах спеціалізованого стаціонару
Другие статьи из раздела: Фармакоэкономика
Статья
№ 03'2011 Бизнес-курс «Дело не в везении» для ритейла: как существенно увеличить маржу с 1 м<span class="sup">2</span>
№ 08'2010 ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ АПТЕК-ПОЗИЧАЛЬНИЦЬ
№ 08'2010 ЭКОНОМИКА АПТЕКИ Тестові запитання
№ 03'2010 Оцінка конкурентоспроможності аптеки за зовнішніми перевагами
№ 02'2010 МЕТОДИКИ КОМПЛЕКСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ АПТЕК ЗА ГРУПАМИ ПОКАЗНИКІВ "ДОХІДНІСТЬ" і "ДИНАМІЧНІСТЬ": відповіді до теми 5
№ 01'2010 Порівняльна оцінка діяльності аптек за допомогою методу балів
№ 01'2010 ЭКОНОМИКА АПТЕКИ ТЕСТОВІ ПИТАННЯ
№ 22'2009 ЕКСПРЕС-ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ АПТЕК ВІДПОВІДІ ДО ТЕМИ 4
№ 19'2009 ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АПТЕК
№ 19'2009 ЭКОНОМІКА АПТЕКИ Тестові питання

Аналіз поширених схем гіпотензивної терапії в умовах спеціалізованого стаціонару

О. П. Баліцька, кафедра соціальної медицини та організації охорони здоров’я Вінницького національного медичного університету

Серед осіб з підвищеним артеріальним тиском смертність майже вдвічі вища, ніж у осіб з нормальним тиском. При ефективному лікуванні можна уникнути третини смертей. Лікування артеріальної гіпертензії характеризується одним з найкращих співвідношень витрат та ефективності [1]. Утім, постає багато питань щодо фармакоекономічної ефективності схем лікування гіпертензії [2]. У цій статті пропонуються основні схеми гіпотензивної терапії, що підлягають фармакоекономічній оцінці при вивченні ефективності стаціонарного лікування гіпертонічної хвороби (ГХ), а також розкриваються фактори, які слід ураховувати у фармакоекономічному аналізі [3]

Методи дослідження

Статистична карта дослідження включала такі блоки питань, як віково-статева характеристика пацієнтів, особливості перебігу та ускладнення ГХ, супутні захворювання, атрибути опитувальника EuroQol, пряма оцінка якості життя (за шкалами VAS, GM), клінічні параметри ГХ, схеми призначень ліків, результат та вартість лікування, можливі побічні ефекти. Статистична обробка даних включала застосування методів варіаційної статистики та профільного аналізу.

Результати дослідження та їх обговорення

Середній вік пацієнтів склав 54 роки, наймолодшому пацієнту було 18 років, найстаршому — 82 роки. Основну групу (52,75 %) складали особи віком 43–62 роки. Переважна група хворих (52,75 %) були віком 33–77 років. У віковій структурі дещо переважали жінки (52,75 %). Серед чоловіків був наймолодший віковий склад. Частка осіб 18–27 років у чоловіків становила 5,21 %, у жінок — 1,06 %, тоді як частка осіб 68–82 роки в чоловіків була меншою, ніж у жінок (11,37 % і 19,58 % відповідно). Першу стадію мали 3,75 % пацієнтів, другу — 84,25 %, третю — 12,00 %.

Розподіл пацієнтів за схемами лікування наведено в табл. 1. Серед схем лікування ГХ переважала монотерапія (48,0 %), призначення комбінацій інгібітор АПФ + діуретик (23,0 %) та інгібітор АПФ + β-блокатор (11,5 %).


Таблиця 1. Розподіл пацієнтів за схемами лікування
Лікування Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, %

1. Монотерапія

192

48,00

2. Інгібітор АПФ + діуретик

92

23,00

3. Інгібітор АПФ + антагоніст Са

11

2,75

4. Інгібітор АПФ + β-блокатор

46

11,50

5. Інгібітор АПФ + β-блокатор + діуретик

11

2,75

6. Антагоніст Са + діуретик

14

3,50

7. β-блокатор + діуретик

23

5,75

8. Антагоніст Са + інгібітор АПФ + діуретик

7

1,75

9. Антагоніст Са + β-блокатор

4

1,00


Як видно з табл. 2, у монотерапії переважали призначення інгібітора АПФ (57,22 %), діуретика (26,2 %), β-блокатора (14,97 %).


Таблиця 2. Розподіл пацієнтів за видом монотерапії
Монотерапія Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, %

1. Інгібітор АПФ

107

57,22

2. Діуретик

49

26,20

3. β-блокатор

28

14,97

4. Антагоніст Са

3

1,60


Розподіл пацієнтів за видом лікування і віком наведено в табл. 3. Як видно з таблиці, у віковій групі 18–37 років переважно призначались монотерапія (62,86 %), інгібітор АПФ + діуретик (8,57 %), інгібітор АПФ + β-блокатор (8,57 %). Тоді як у віковій групі 38–57 років переважно призначались монотерапія (48,51 %), інгібітор АПФ + діуретик (21,70 %), інгібітор АПФ + β-блокатор (11,91 %). А у віковій групі 58–82 роки переважно призначались монотерапія (43,08 %), інгібітор АПФ + діуретик (29,23 %), інгібітор АПФ + β-блокатор (11,54 %). Таким чином, структури схем лікування виявилися схожими. Переважно призначались монотерапія, інгібітор АПФ + діуретик, інгібітор АПФ + β-блокатор з певними відмінностями часток за віковими групами, які, проте, не були статистично вірогідними.


Таблиця 3. Розподіл пацієнтів за видом лікування і віком
Лікування Вік
18–37 38–57 58–82
Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, % Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, % Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, %

1. Монотерапія

22

62,86

114

48,51

56

43,08

2. Інгібітор АПФ + діуретик

3

8,57

51

21,70

38

29,23

3. Інгібітор АПФ + антагоніст Са

2

5,71

5

2,13

4

3,08

4. Інгібітор АПФ + β-блокатор

3

8,57

28

11,91

15

11,54

5. Інгібітор АПФ + β-блокатор + діуретик

0

0,00

5

2,13

6

4,62

6. Антагоніст Са + діуретик

3

8,57

8

3,40

3

2,31

7. β-блокатор + діуретик

2

5,71

15

6,38

6

4,62

8. Антагоніст Са + інгібітор АПФ + діуретик

0

0,00

5

2,13

2

1,54

9. Антагоніст Са + β-блокатор

0

0,00

4

1,70

0

0,00


Як видно з даних табл. 4, за всіма віковими групами як монотерапія переважно призначались інгібітор АПФ (31,82 %—62,73 %), діуретик (20,91 %—40,91 %), β-блокатор (9,09 %—27,27 %) з певними відмінностями часток за віковими групами, які знову не були статистично вірогідними.


Таблиця 4. Розподіл пацієнтів за видом монотерапії і віком
Лікування Вік
18–37 38–57 58–82
Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, % Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, % Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, %

1. Інгібітор АПФ

7

31,82

69

62,73

31

56,36

2. Діуретик

9

40,91

23

20,91

17

30,91

3. β-блокатор

6

27,27

17

15,45

5

9,09

4. Антагоніст Са

0

0,00

1

0,91

2

3,64


Вивчення розподілу пацієнтів за видом лікування і статтю показало відсутність суттєвих статевих відмінностей призначення виду лікування. Аналогічно не простежено статевих особливостей щодо призначення виду монотерапії.

Структура пацієнтів за видом лікування і стадією ГХ наведена в табл. 5. При найлегшій І стадії практично завжди (93,33 %) призначали монотерапію. Монотерапія залишається переважним вибором лікування і при ІІ стадії ГХ (48,96 %). Досить поширеним лікуванням при ІІ стадії хвороби були призначення комбінацій інгібітор АПФ + діуретик (22,85 %), а також інгібітор АПФ + β-блокатор (10,98 %). Ще рідше монотерапія застосовувалась при ІІІ, найважчій стадії ГХ, а саме у 27,08 % пацієнтів. Найбільш поширеним призначенням була комбінація інгібітор АПФ + діуретик (31,25 %). Також поширеним лікуванням при ІІІ стадії хвороби були призначення комбінацій інгібітор АПФ + β-блокатор (18,75 %), β-блокатор + діуретик (10,42 %). Вказані закономірності щодо більшої інтенсивності лікувального процесу при важчих стадіях ГХ виявились суттєвими.


Таблиця 5. Розподіл пацієнтів за видом лікування і стадією ГX
Лікування Стадія ГХ
І ІІ ІІІ
Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, % Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, % Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, %

1. Монотерапія

14

93,33

165

48,96

13

27,08

2. Інгібітор АПФ + діуретик

0

0,00

77

22,85

15

31,25

3. Інгібітор АПФ + антагоніст Са

1

6,67

7

2,08

3

6,25

4. Інгібітор АПФ + β-блокатор

0

0,00

37

10,98

9

18,75

5. Інгібітор АПФ + β-блокатор + діуретик

0

0,00

9

2,67

2

4,17

6. Антагоніст Са + діуретик

0

0,00

13

3,86

1

2,08

7. β-блокатор + діуретик

0

0,00

18

5,34

5

10,42

8. Антагоніст Са + інгібітор АПФ + діуретик

0

0,00

7

2,08

0

0,00

9. Антагоніст Са + β-блокатор

0

0,00

4

1,19

0

0,00


Вивчення особливостей монотерапії при різних стадіях ГХ свідчить (табл. 6), що при І стадії найчастіше призначали діуретик (50,00 %), при ІІ та ІІІ — інгібітор АПФ (59,38 % та 53,85 % відповідно). У цілому структура призначень ліків у випадку монотерапії була схожою при різних стадіях ГХ.


Таблиця 6. Розподіл пацієнтів за видом монотерапії і стадією ГХ
Лікування Стадія ГХ
І ІІ ІІІ
Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, % Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, % Кількість пацієнтів, осіб Частка в групі, %

1. Інгібітор АПФ

5

35,71

95

59,38

7

53,85

2. Діуретик

7

50,00

40

25,00

2

15,38

3. β-блокатор

2

14,29

23

14,38

3

23,08

4. Антагоніст Са

0

0,00

2

1,25

1

7,69


Вивчення розподілу хворих за схемами гіпотензивного лікування і мозковими ускладненнями свідчить, що за наявності мозкових ускладнень монотерапія застосовувалась рідше, ніж за їх відсутності (35,09 % і 50,15 % відповідно), натомість частіше використовувались комбінації інгібітор АПФ + діуретик (24,56 % і 22,74 %) та інгібітор АПФ + β-блокатор (17,54 % і 10,50 %). Проте вказані особливості в цілому виявились на межі достовірності 95 %.

Вивчення розподілу хворих за видом лікування і наявністю серцевих ускладнень показує, що за наявності ускладнень монотерапія застосовувалась рідше, ніж за їх відсутності (46,75 % і 80,00 % відповідно), натомість частіше використовувались комбінації інгібітор АПФ + діуретик (23,64 % і 6,67 %) та інгібітор АПФ + β-блокатор (11,95 % і 1,50 %). Указані особливості знову виявились на межі достовірності 95 %.

Вивчення розподілу хворих за схемами гіпотензивного лікування і ускладненнями з боку нирок свідчить, що за наявності ускладнень монотерапія застосовувалась рідше, ніж за їх відсутності (25,00 % і 49,47 % відповідно), натомість частіше використовувались комбінації інгібітор АПФ + діуретик (50,00 % і 21,28 %). Проте вказані особливості виявились на межі достовірності 95 %.

Вивчення відмінностей в призначенні схем гіпотензивного лікування за наявності судинних ускладнень свідчить про відсутність достовірних розбіжностей призначень.

Вивчення відмінностей в призначенні схем гіпотензивного лікування за наявності офтальмологічних ускладнень теж свідчить про відсутність достовірних різниць.

Таким чином, результати дослідження свідчать, що серед комбінованих схем лікування ГХ переважали призначення комбінацій інгібітор АПФ + діуретик (23,0 %) та інгібітор АПФ + β-блокатор (11,5 %). У монотерапії (48,0 %) переважали призначення інгібітора АПФ (57,2 %), діуретика (26,2 %), β-блокатора (15,0 %).

При найлегшій стадії практично завжди (93,33 %) призначали монотерапію. За наявності мозкових, серцевих та ускладнень з боку нирок монотерапія застосовувалась рідше, ніж за їх відсутності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Чазова І. Є. Лікування артеріальної гіпертонії: сучасні погляди // Терапевтичний архів. — 2007. — № 9. — С.5–8.

2. Фурсов А. Н. Артеріальна гіпертензія: сучасна стратегія лікування // Клінічна медицина. — 2006. — № 8. — С.66–68.

3. Фармакоекономіка / За заг. ред. О. М. Очередька, О. Г. Процек. — Житомир: Полісся, 2009.— 188 с.

http://www.provisor.com.ua






© Провизор 1998–2017



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика