Логотип журнала "Провизор"








Проблеми застосування законодавства про захист прав споживачів
Другие статьи из раздела: Государственный контроль
Статья
№ 10’2008 Общие требования, необходимые документы, ответственность за нарушение законодательства в сфере пожарной безопасности
№ 19’2007 Основні санітарні правила щодо розміщення та обладнання аптек
№ 9’2007 Корпорация «Артериум»: итоги 2006 года
№ 7’2007 Новый закон о наркотиках: упоение победы или горечь поражения?
№ 8’2006 Вступил в силу новый Закон Украины «О закупках товаров, работ и услуг за государственные средства»

Проблеми застосування законодавства про захист прав споживачів

а О. П. Печений, к. юр. наук

У даний час для діяльності суб’єктів фармацевтичної діяльності актуальними у відносинах з клієнтами є дотримання вимог, що пред’являються законодавчими актами про захист прав споживачів. Причому дані акти встановлюють як загальні правила здійснення господарської діяльності у сфері торгівлі, надання послуг та виконання робіт споживачам, так і передбачають певну специфіку щодо діяльності у сфері охорони здоров’я та фармації. У США, Європі та інших країнах набув обертів консумерізм — організований рух за розширення прав споживачів і їх вплив на виробників (продавців) товарів, робіт та послуг. Консумерізм, поштовх якому дала відповідна промова Президента США Д. Кеннеді у 1962 р., став у сучасний період глобальною концепцією захисту прав споживачів, який розуміється як рух споживачів за свої права. У 1960 р. було засновано Міжнародну Організацію Споживчих товариств, до якої входить більше 200 національних державних, громадських, регіональних та інших консумерських організацій. В 1973 р. ХХV сесією Консультативної Асамблеї Євросоюзу затверджено «Хартію захисту споживачів», а в 1985 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів». Як бачимо, права споживачів отримали міжнародну підтримку і визнання, а відтоді впливають на здійснення підприємницької діяльності у всіх галузях, у тому числі і в сфері охорони здоров’я і фармації.

В Україні визнання прав споживачів відбулося на конституційному рівні, відповідно до ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Найближчим часом пропонується розробити і затвердити постановою Уряду України Державну програму захисту прав споживачів на період до 2011 р., активізувати роботу з адаптації національного законодавства до вимог директиви Ради ЄС про деякі особливості продажу споживчих товарів і пов’язані з цим гарантії, про що йдеться у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 р. № 618-р «Про затвердження плану окремих заходів щодо забезпечення захисту прав споживачів».

Базовим законодавчим актом у вказаній сфері суспільних відносин є Закон України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів». З часу його прийняття до Закону вносилися численні зміни, а Законом від 1 грудня 2005 р. № 3161-IV його викладено в новій редакції. Законодавчий акт регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У зв’язку з набранням чинності нової редакції Закону, відповідно до Прикінцевих положень були вжиті заходи щодо приведення у відповідність із цим Законом інших нормативно-правових актів. Зокрема, Наказом від 25 жовтня 2006 р. № 311 затверджено та введено в дію Порядок проведення перевірок у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, в тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг. Наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 листопада 2006 р. за № 219 / 13093 та погоджено у Міністерстві економіки України та Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Закон про захист прав споживачів наділяє останніх досить широким колом прав, серед яких слід назвати право на належну якість продукції (ст. 6 Закону), права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості (ст. 8 Закону), права споживача при придбанні товару належної якості (ст. 9 Закону). Відповідно до положень останньої норми споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Дане право може бути реалізоване протягом чотирнадцяти днів, не рахуючі дня купівлі. Вказаний строк є присічним і поновленню не підлягає. Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.

Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) з підстав, зазначених у ст. 9 Закону, затверджується Кабінетом Міністрів України. У даний час слід використовувати Перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів» (з наступними змінами і доповненнями). Серед інших товарів поверненню та обміну не підлягають лікарські засоби, парфюмерно-косметичні товари. У зв’язку із застосуванням ст. 9 Закону на практиці може виникнути питання про придбання споживачем певного лікарського засобу помилково за найменуванням подібним до необхідного. Така ситуація в умовах того, що лікарями в багатьох випадках рецепти на лікарські засоби не виписуються, стає досить поширеною. Відповідно до вимог ст. 9 Закону та зазначеної постанови КМ України лікарські засоби належної якості поверненню не підлягають, навіть і тоді, коли вони не можуть бути використані внаслідок призначення лікарем іншого (подібного) препарату. Однак слід враховувати приписи ст. 15 Закону, за якою Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Такі відомості повинні містити дані про основні властивості товару, застереження щодо вживання тощо. Крім того, законом встановлюється презумпція відсутності у споживача спеціальних знань у відповідній галузі, у нашому випадку це фармація, з необхідністю захисту його прав у даній сфері. Тому під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбає. Такі вимоги споживачів можуть бути задоволені.

Органами виконавчої влади, що здійснюють державну політику у сфері захисту прав споживачів, є Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики та підпорядковані йому територіальні підрозділи — управління у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Відповідно до Положення про територіальні органи Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 12 вересня 2007 р. № 217, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2007 р. за № 1219 / 14486, територіальні органи Держспоживстандарту відповідно до покладених на них завдань: перевіряють у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції; здійснюють контроль за дотриманням рекламодавцями, виробниками і розповсюджувачами реклами норм законодавства про рекламу; перевіряють додержання вимог технічних регламентів та обов’язкових вимог нормативних документів на продукцію (сировину), що виробляється та реалізується суб’єктами господарювання; ведуть облік виявлених порушень технології виробництва, поставки і продажу товарів неналежної якості; розглядають скарги, заяви і пропозиції громадян з питань, що належать до компетенції територіальних органів, консультують споживачів з питань законодавства про захист прав споживачів та про рекламу; здійснюють інші функції відповідно до законодавства України. Як бачимо, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи мають право здійснювати контроль за дотриманням законодавства України «Про рекламу» виключно в межах своїх повноважень, а саме в тій частині, що стосується захисту прав споживачів.

http://www.provisor.com.ua






© Провизор 1998–2017



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика