Логотип журнала "Провизор"








Калина звичайна (Viburnum opulus L.)
Другие статьи из раздела: Лекарственные растения
Статья
№ 03'2013 Применение льна
№ 03'2013 Тыквенное масло – лучшее лекарство от множества болезней
№ 17'2009 Гепабель - лечебные свойства артишока на страже нашего здоровья
№ 17'2009 Гепабель - лечебные свойства артишока на страже нашего здоровья
№ 21’2008 ПОЛУЧЕНИЕ ГОМЕОПАТИЧЕСКИХ ПРЕПАРАТОВ AESCULUS И ИХ ФИЗИКО-ХИМИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ
№ 17’2008 Горобинап тахоприваблива або звичайна (Sorbus aucuparia L.) (Частина ІV)
№ 16’2008 Горобина птахоприваблива або звичайна (Sorbus aucuparia L.) (Частина ІII)
№ 15’2008 Горобина птахоприваблива або звичайна (Sorbus aucuparia L.)
№ 13-14’2008 Горобина птахоприваблива або звичайна (Sorbus aucuparia L.) (Частина І)
№ 10’2008 БЕЗОПАСНОСТЬ И ЭФФЕКТИВНОСТЬ ПРИЕМА ЭХИНАЦЕИ ВО ВРЕМЯ БЕРЕМЕННОСТИ И ЛАКТАЦИИ

Калина звичайна (Viburnum opulus L.)

Б. М. Зузук, Р. В. Куцик, Івано-Франківський державний медичний Університет, М. Р. Штокало, ТЗОВ, м. Львів.

Viburnum opulus L.

КАЛИНА ЗВИЧАЙНА.

Родина калинові — Viburniaceae.

Російська назва — калина обыкновенная;

англ. — Guelder rose, European Cranberrybusch;

франц. — Sureau d’eau, Viorne obier;

німецьк. — Gemeiner Schneeball;

польськ. — Kalina koralowa;

чеськ. — Kalina obycajna.

Українські народні назви: бамбара, бальбанежа, гордина, калена, каленина, калинина, карина, свіба.

Латинська назва даної рослини зустрічається у творах Вергілія і походить від латинського слова vimen, що в перекладі означає лоза, прут, або плетений виріб, так як завдяки її довгим і гнучким гілкам калину використовували для плетіння кошиків і вінків. Свою слов’янську назву «калина» ця рослина одержала за забарвлення плодів, схоже з кольором розпеченого («каленого» з російської) заліза. Видова наукова назва рослини походить від слова opulus, яким в античні часи називали клен, і дана рослині за подібні до клена листки.

Ботанічна систематика

Калина звичайна належить до роду калина Viburnum L., що входить до родини калинові Viburniaceae. Раніше даний рід входив до роду жимолостеві — Caprifoliaceae. Проте, у 1987 році вірменський систематик Тахтаджян завдяки суттєвій відмінності оцвітини відділив від жимолостевих окрему родину калинові.

У систематичному відношенні рід Viburnum L. розділений на 9 секцій, серед яких в Україні росте 3 види.

У природних умовах росте 5 форм калини звичайної, які широко використовуються в озелененні навколишнього середовища.

  1. Карликова форма, що має невеликі розміри, дрібні листки і компактну крону.
  2. Пухнаста форма, яка має оригінальні листки. Зверху листки голі, темно-зелені, знизу сірувато-зелені завдяки густому опушенню.
  3. Строката форма. Листки даної форми мають декоративний вигляд завдяки білувато-яскравому забарвленню.
  4. Стерильна форма, яка має найкращу декоративність. Суцвіття даної форми складаються із стерильних квіток, що утворюють кулясту форму. Дана форма не завязує плодів і розмножується тільки вегетативно.
  5. Жовтоплідна форма. Кущ, який відрізняється від інших форм калини золотисто-жовтим забарвленням плодів (Солодухин Е. Д., 1985).

Калина звичайна також широко культивується в Україні як декоративний чагарник. В Україні на даний час культивуються такі форми калини звичайної, як:

  • «Nanum» — карликова, компактна форма з дрібними листками, що переважно не цвіте;
  • «Roseum» — стерильна форма, щo має тільки білі стерильні квіти, які не плодоносять.

Із вище вказаної форми виведено плодоносний сорт калини, який отримав назву бульдонеж, або «Снігова куля». Даний сорт відрізняється від вище вказаних форм золотисто-жовтим забарвленням плодів.

Листками і плодами калина прикрашає вулиці міст і сел, парки і сквери.

Ботанічний опис

Високий гіллястий кущ, або невелике листопадне дерево заввишки 2–4 м з сірувато-бурою корою. Пагони голі, рідше ребристі, зеленуватосірі, деколи з червонуватим відтінком. Листки супротивні до 10 см завдовжки. Пластинка їх 3–5 лопатева з серцеподібною основою, з верхньої сторони темнозелена, гола, з нижньої — сіруватозелена, по жилках слабоопушена, з двома ниткоподібними прилистками і двома дисковидними сидячими залозками, черешки довгі.

Запашні квіти зібрані в плоскі щіткоподібні суцвіття на верхівках молодих пагонів. Крайові квітки великі, безплідні, серединні — дрібніші, двостатеві. Чашечка з п’ятьма зубчиками, віночок (до 5 мм у діаметрі) п’ятироздільний, тичинок п’ять, маточка одна, стовпчик короткий з трироздільною__приймочкою, зав’язь нижня. Квіти білі або рожево-білі.

Плоди — ягодоподібні червоні, овальні кістянки (6,5–14 мм завдовжки і 4,5–12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку.

Цвіте калина з кінця травня до липня; плоди дозрівають в серпнівересні. Калина є швидкоростущим деревцем. Її річний приріст досягає 30–40 см. Доживає калина до п’ятидесятирічного віку.

Крім калини звичайної в медицині також використовується сировина із калини цільнолистої або гордовини (Viburnum lantana L.), що походить із Америки. Даний вид є листопадним деревцем з темно-сірою корою, що має яйцевидні, продовгуватояйцевидні або еліптичні густоопушені листки і плоди, забарвлені у чорний колір. Даний вид калини має також декоративні властивості і вирощується переважно у парках і садах, як декоративна рослина.

Ареал, ресурси, поширення

Калина має євросибірський ареал зростання. У дикому стані росте в центральній і південній Європі, в Малій Азії, у Північній Африці, в європейській частині Росії, переважно у її середній частині. На півночі і заході Росії зустрічається рідше. Зустрічається у Західному і середньому Сибіру, а також у східних і північних областях Казахстану. В Середній Азії і на Далекому Сході у дикому стані калина звичайна не росте.

Північний кордон євроазійського ареалу проходить по 65о пн. ш. і досягає південного берега Білого моря, пересікаючи Північну Двіну, направляючись до Уральського хребта (61о пн. ш.). Звідси кордон спускається до півдня до 59о пн. ш., потім знову досягає 61о пн. ш. і по р. Конді проникає в Західний Сибір, пересікає Об (на 62о пн. ш.) і простягається майже паралельно її правому берегу. Потім опускається до півдня до 59о пн. ш., пересікає Єнисей і по цій же паралелі досягає 99о сх. д.; далі межа ареалу калини відхиляється до південного сходу і доходить до прибайкальського згину Лєни. Тут, приблизно на 105о сх. д., знаходяться найбільш східні місця росту калини звичайної.

Південнна межа євроазійського ареалу калини пересікає Ангару дещо вище Ангарська і по північним передгір’ям Східних Саян доходить майже до широти Красноярська; потім, пересікаючи цей хребет майже в меридіальному напрямку, йде до Західних Саян і південніше Абакана (53° сх. ш.) пересікає Єнисей. Далі, спускаючись до півдня по передгір’ям Західних Саян, межа ареалу доходить до Алтаю, проходить тут приблизно по 52° сх. ш. Потім через Семипалатинськ — Павлодар — Омськ, пересікаючи річки Ішим і Тобол, проходить Курган і виходить до Уральського хребта.

Калина поширена майже по всій Україні. Основні райони заготівель — Волинська, Ровенська, Житомирська, Київська, Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Львівська, ІваноФранківська, Чернівецька, Закарпатська та Кримська області.

Калина — рослина лісової і лісостепової зон; у степових районах зустрічається тільки по долинах річок. Калина є звичайною рослиною лісових ценозів, у складі підліску росте розсіяно, переважно у вологих хвойних, листяних і мішаних лісах, на галявинах, в чагарниках, на вирубках, по берегах річок, озер і боліт. Чистих заростей калина практично не утворює.

Лікарська рослинна сировина

Офіцинальною лікарською сировиною калини звичайної в Україні, Росії та Білорусі є кора — Cortex Viburni і плоди — Fructus Viburni. У більшості європейських країн лікарська сировина із калини звичайної є неофіцинальною і не застосовується у науково-практичній медицині і фармації.

Кору збирають з молодих пагонів у квітні-травні, під час руху соку, до розпускання бруньок, коли вона легко відділяється від деревини. На стовбурі та гілках гострим ножем наносять напівкільцеві надрізи на відстані 20–25 см один від одного, які потім з’єднують поздовжніми. Кільцеві надрізи робити не слід, бо це може призвести до загибелі рослини. Кору підв’ялюють на повітрі, а потім сушать у сушарці при температурі 50–60о або на горищах, під наметами, розстилаючи тонким шаром. При сушінні сировину час від часу перегортають та слідкують за тим, щоб частини кори не вкладались одна в одну, інакше сировина пліснявітиме і загніватиме. Сушіння вважається закінченим, коли сировина при згинанні легко, з тріском ламається.

Плоди збирають у вересніжовтні, зрізуючи ножами або секаторами, складають у кошики. Сушать у печах або сушарках при температурі 50–60°. Потім обмолочують, сортують, відділяючи гілочки і плодоніжки. Сухі плоди пакують у мішки вагою по 20, 30, 40 кг і зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, на стелажах.

Крім кори та плодів також використовують насіння калини. Для одержання насіння використовують плоди, які отримують після переробки плодів. Насіння відділяють від м’якуша переважно вручну, декілька разів промиваючи водою на ситі, після чого висушують в тіні при температурі не вище 40 ° С. Вихід насіння становить 6–10 % від ваги плодів.

Слід відмітити, що запаси плодів калини в лісах є незначними, тому заготівлю плодів, а також кори калини проводять переважно із вирощених на плантаціях культивованих форм калини. У лісокультурній практиці калину переважно розмножують насінням, із якого виростають сіянці. Сіянці згодом пересаджують на підготовлену ділянку. Для підготовки високоякісного посадкового матеріалу необхідно висівати високоякісне насіння із добре дозрілих плодів.






© Провизор 1998–2017



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика