Логотип журнала "Провизор"








Цетрарія ісландська (ісландський мох) Cetraria Islandica L.

Цетрарія ісландська (ісландський мох) Cetraria Islandica L.*

Б. М. Зузук, Р. В. Куцик, Івано-Франківський державний медичний університет

*Продовження, початок — в № 12’ 2007.

Цетрарія ісландська (ісландський мох) :: Cetraria Islandica L.

Рос.: цетрария исландская, исландский мох.
Англ.: Iceland moss.
Фр.: Lichen d’Islande.
Нім.: Hangernioos, Almgraupe Hungermoos.
Пол.: Plucnica islandzka, porost islandzki.
Чеськ.: Pukléřka islandská, Lisejnik islandski.
Українські народні назви: грань, границя, легківець, мох ісландський, плюцник.

Історія застосування в медицині, застосування в народній медицині

Перші відомості про застосування слані цетрарії ісландської як лікарської сировини відносяться до далекого минулого. Перші вказівки про використання лишайників у медицині були відомі в Єгипті ще за 2000 р. до нашої ери.

Ісландський мох ще з середньовіччя широко використовується в народній медицині країн Північної Європи — Ісландії, Норвегії, Швеції — як гіркий обволікаючий засіб при застуді, бронхітах. Засоби слані цетрарії у вигляді настоїв або відварів народи скандинавських країн застосовували також як гіркоту для збудження апетиту. Ними лікували дизентерію, диспепсію, хронічні запори та інші розлади шлунково-кишкового тракту. Ісландський мох був також відомий як пом’якшуючий, поживний і загальнозміцнюючий засіб. Слань цетрарії також широко застосовували при лікуванні туберкульозу легень, кашлюку, бронхіту, ларингіту, бронхіальної астми та інших бронхолегеневих захворювань. Крім того, препарати цетрарії вживали при злоякісних пухлинах, кровотечах і як засіб, що має здатність знижувати у жінок-німфоманок надмірну статеву збудливість.

Як зовнішній засіб цетрарію використовували у вигляді примочок із відвару слані при ранах, опіках, виразках, інфікованих ранах, гідраденітах, абсцесах, фурункулах, вуграх, мікробній екземі.

Перша письмова згадка про застосовування ісландського моху в якості лікарської сировини з’явилася в XVII ст.

Друга половина XVIIІ і перша половина ХІХ ст. були періодом найбільш широкого застосування ісландського моху як лікувального засобу. Серед усіх відомих лишайників деякі тогочасні автори особливо високо цінували цетрарію ісландську. Зокрема, у 1809 р. Луйкен писав, що цей лишайник знаходиться на чільному місці серед найвизначніших ліків. Вказуючи на можливості лікувального застосування цетрарії, в тому числі і при туберкульозі, Луйкен зазначав, що за антисептичним ефектом ліки із цетрарії виділяються серед усіх відомих на той час ліків. У XVIIІ і ХІХ ст. цетрарія була добре відомим традиційним засобом при лікуванні туберкульозу легень, а її слань входила до більшості тогочасних європейських фармакопей.

Наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. у зв’язку з інтенсивним розвитком науково-практичної медицини лікарі рідше почали застосовувати лікарські засоби із цетрарії, проте про цілющі властивості даного лишайника вказувалось тільки в деяких травниках.

У 1919 р. А. А. Єленкин і В. Є. Тищенко написали першу наукову монографію «Исландский мох и другие полезные лишайники русской флоры». Книга була здана до друку у видавництво Петроградського відділення Російського харчового науковотехнічного інституту. Проте дана книга в зв’язку із ліквідацією вказаного інституту не вийшла в світ. У тому ж році В. Н. Любименко на основі вищевказаного рукопису опублікував статтю «Исландский мох как пищевое средство», а пізніше А. А. Єленкин у монографії «Лишайники как объект педагогики и научного исследования» торкнувся проблем практичного застосування цетрарії ісландської в харчовій промисловості. У період інтервенції і громадянської війни в СРСР у 20‑х роках, які зумовили голод в окремих регіонах країни, народи російської півночі використовували слань ісландського моху як додатковий харчовий продукт. Видаляючи за допомогою соди або лугу гіркі речовини зі слані цетрарії і висушуючи очищену слань, підмішували її до муки і випікали хліб. Серед багатьох жителів півночі цетрарія відтоді була відома під назвою хлібний мох.

В минулому слань із Cetraria islandica, а також інші лишайники при додаванні солей металів використовувались також як фарбувальна сировина. Протее виробництво синтетичних анілінових барвників швидко витіснило кустарне виробництво барвників зі слані лишайників.

У 1944 р. Перец Лано повідомив про виготовлення зі слані цетрарії високоякісної клеєвої речовини, подібної до желатину, яка могла б у промисловій фармації замінити дороговартісний гуміарабік (Рассадина К. А., 1950).

Фармакологічні властивості

Біологічно активні речовини цетрарії мають протизапальну, пом’якшуючу і відхаркуючу дію.

Полісахариди з ісландського моху мають здатність захищати слизову оболонку дихальних шляхів від дії різних хімічних чинників.

У 40‑х роках минулого століття в цетрарії ісландської та в інших лишайниках було встановлено антибіотичну активність. Цей період можна вважати початком інтенсивного вивчення і застосування цетрарії в науковій фармації і медицині.

Вперше на антибактеріальну активність екстрактів з різних лишайників звернули увагу Бердхольдер і Еванс зі співробітниками у 1944–1945 рр. Вони випробували водні, водно-буферні, ефірні, спиртові та хлороформні екстракти і суспензії майже зі 100 видів лишайників флори США. Значна їх частина виявилась активною проти Staphylococcus aureus i Bacillus subtillis. Проти грамнегативних бактерій більшість випробуваних засобів із лишайників виявилась негативною. Дослідники зробили припущення, що антибіотична активність лишайників зумовлена наявністю в них лишайникових кислот. Проте даний факт не був експериментально підтверджений. У 1947 р. Штоль, Ренц і Брак дослідили антимікробну активність глюкозно-лужних екстрактів — суспензій, одержаних із 58 видів лишайників флори Швейцарії, — та встановили помітну активність проти Staphylococcus aureus у 38 видів.

У 1952 р. K. O. Vartia виявив антимікробну активність у 75 із 149 досліджуваних видів лишайників флори Фінляндії.

Дослідження антимікробної дії окремих індивідуальних лишайникових речовин розпочалися в 1945 р., коли P. R. Burkholder et al. повідомили про активність уснінової кислоти проти Staphylococcus aureus. У 1946 р. V. C. Barry встановив, що рокцелова кислота, виділена із Lecanora sordida, має незначну активність до Mycobacterium Phlei i Mycobacterium tuberculosis bovis. Проте її моноефіри і моноаміди мають здатність повністю затримувати ріст туберкульозних бактерій у розведенні 1:500 000.

У 1949 р. Штоль і співавтори повідомили про антибактеріальну активність деяких лишайникових кислот. Слід зазначити, що більшість дослідників‑мікробіологів звернули увагу тільки на окремі виділені на той час лишайникові кислоти.

Пізніше було встановлено, що окремі лишайникові кислоти проявляють виражену протимікробну активність. Особливо цінна уснінова кислота, яка має сильну антибіотичну активність. Її натрієва сіль у розведенні 1:2 000 000 пригнічує ріст мікобактерій туберкульозу та інших грампозитивних мікроорганізмів (стафілококів, стрептококів). За антибактеріальною активністю уснінова кислота приблизно в 3 рази поступається стрептоміцину. Встановлено, що лишайникові екстракти діють переважно на грампозитивні кислотостійкі бактерії. І тільки деякі як виняток — на окремі грамнегативні види. Зокрема, Vartia вважає, що активність екстрактів із лишайників проти грамнегативних бактерій у деяких випадках зумовлена продуктами розкладу окремих лишайникових речовин. S. Shibata et al. вказують, що антибактеріальна дія водних екстрактів лишайників відрізняється від аналогічної дії окремих речовин. Тому, на їх думку, цілком можливим є те, що носіями антибактеріальних властивостей можуть бути речовини, нерозчинні у воді.

Уснінова кислота в невеликих дозах має здатність вбивати збудників туберкульозу та деякі інші грампозитивні бактерії.

Велике значення має і фумаропротоцетрарова кислота, яку вважають одним із найбільш активних протимікробних факторів цетрарії. Крім вищевказаного, німецькі науковці вважають протоцетрарієву кислоту, виділену із водної витяжки цетрарії, сильним імуномодуляційним засобом, що сприяє активізації імунної системи (Huovinen, 1989).

У вільному стані та у вигляді солей D-протоліхестеринова кислота активна до Helicobacter pylori (МІС 16– 64 мкг / мл). Очевидно, з цим ефектом хоча б частково пов’язана терапевтична ефективність ісландського моху при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки. Протоліхестеринова кислота є сильним інгібітором ДНК-полімеразної активності зворотної транскриптази ВІЛ-1 (ІС50 = 24 мкМ). За механізмом дії вона є конкурентним інгібітором змішаного типу. По-перше, протоліхестеринова кислота зв’язується з шаблонним праймером. По-друге, вона неспецифічно приєднується до фермента в сайтах, які не зв’язують субстрат. У процесі вивчення технології лікувальних засобів, які виготовляються з цетрарії, було встановлено, що при виготовленні відвару в воду переходить лише цетрарова кислота, а уснінова кислота — ні.

Протоліхестеринова кислота пригнічує проліферативну відповідь лімфоцитів на стимуляцію мітогенами. Стимульовані мітогенами лімфоцити більш чутливі до цитотоксичного впливу протоліхестеринової кислоти порівняно з нестимульованими лімфоцитами. У зв’язку з цим вона може бути потенційним засобом для лікування аутоімунних захворювань.

Високу антибактеріальну і протигрибкову активність проявляють також нафтохінони, що містяться у незначній кількості у слані цетрарії.

Слизи і кислоти, що містяться в лишайнику, проявляють седативну дію.

Деякі науковці звертають свою увагу на фумаропротоцетрарову кислоту, яку вважають найбільш фармакологічно активною речовиною серед усіх виділених лишайникових кислот.

Пентациклічний тритерпен фриделін і протоліхестеринова кислота виявляють протизапальні властивості. Остання є інгібітором 5-ліпоксигенази арахідонової кислоти (ED50 = = 8,4 мкг / мл), завдяки чому пригнічує синтез лейкотрієнів — важливих медіаторів запалення.

Галактоманнан цетрарії виразно стимулює фагоцитоз при дослідженні гранулоцитів людини in vitro і в тесті кліренсу частинок вуглецю in vivo. Схожу активність має екстракт культури клітин Cetraria laevigata Rassad.

В. В. Іванов, С. Є. Іванова (1950) встановили протистоцидну дію у відварах деяких видів пармелії.

У 1953 р. Г. І. Дубровский і Ф. А. Гуревич у 14 видів лишайників встановили наявність нелетких протистоцидних речовин, розчинних у воді. Експериментально підтверджено, що біологічно активні речовини цетрарії (полісахариди, протоліхестеринова і уснінова кислоти) володіють протипухлинними властивостями. Полісахариди ліхенін та ізоліхенін гальмують у тварин ріст деяких перещеплюваних пухлин (саркоми 180 та ін.).

У 1995 р. в Німеччині A. Hensel одержав напівсинтетичний аналог ліхеніну g-пропокси-сульфо-ліхенін мол. м. 250 КДа, який містить довгі гідрофільні бокові ланцюги в позиції С-6 глюканового хребта (ступінь насичення — 0,8). Він проявляє виражену протипухлинну активність при солідній саркомі 180 і сингенній фібросаркомі DBA / 2-MC SC1 мишей. Терапевтичний ефект відзначено у 100 % піддослідних тварин, ріст пухлин пригнічувався на 82–88 %. Прямої цитотоксичної дії на гормонально-залежну карциному молочної залози мишей MDA-MB 231 цей напівсинтетичний полісахарид не проявляє. Встановлено, що сила протипухлинної дії полісахаридів цетрарії мало залежить від застосовуваних доз. Вона проявляється здебільшого лише у випадку введення полісахаридів після імплантації пухлин. Це свідчить про опосередкований характер протипухлинного ефекту, який реалізується через активацію імунологічних механізмів протипухлинного захисту.

Виділені зі слані цетрарії окремі лишайникові кислоти мають протипухлинну активність. Протипухлинні властивості також проявляє протоліхестеринова кислота. Вона пригнічує включення 3Н‑тимідину в ДНК клітини еритролейкозу К-562, і особливо — карциноми молочної залози T-47D та ZR-75–1. В дозі 20 мкг / мл протоліхестеринова кислота цитотоксична для пухлинних клітин: під її впливом в клітинах К-562 спостерігалися морфологічні ознаки апоптозу.

Уснінова кислота має здатність гальмувати ріст легеневої карциноми Льюїс. Проте її активність відносно прищеплюваних пухлин є порівняно невеликою. Було синтезовано декілька аналогів уснінової кислоти, але жодний з них не відрізнявся вираженою протипухлинною активністю, перспективною для подальшого широкого вивчення і застосування в клініці.

Екстракт культури клітин іншого виду цетрарії (Cetraria laevigata Rassad.) при внутрішньочеревному введенні мишам пригнічував ріст імплантованих асцитної пухлини Ерліха, саркоми 180 і карциноми шийки матки u-14, проте не мав лікувальної дії при лейкозі L7217. Екстракт культури клітин Cetraria ornata Mull. Arg. пригнічував індуковану пухлинними промоторами активацію онкогенного віруса Епштейна — Барра. Серед ідентифікованих речовин екстракту максимальну активність в цьому плані проявляла уснінова кислота (ІС50 1 мкМ).

Токсикологія, побічна дія і протипоказання до застосування

Уснінова кислота, а також її солі досить токсично впливають на організм тварин. Для мишей вагою 25 г підшкірне введення 2,0 мг уснінової кислоти на кунжутній олії є смертельним. При зниженні дози до 1,5 г у вказаних тварин симптомів отруєння не спостерігалось. DL при підшкірному введенні натрію уснінату для мишей становить 35 мг /кг ваги. У морських свинок вагою 300– 500 г повторне введення під шкіру уснінової кислоти в кунжутній олії з інтервалом в 24 години викликало їх загибель через 5 годин після другої ін’єкції. DL натрію уснінату для морських свинок становить 100 мг /кг ваги. При підшкірному введені уснінової кислоти у вигляді олійного розчину виникав різкий біль, а на місці введення спостерігався запальний процес, який переходив у некроз. Проте при відміні ін’єкцій препарату ці явища швидко зникали, а утворене запалення порівняно швидко загоювалось. При введенні морським свинкам кристалічної уснінової кислоти per os в дозах 30–49 мг впродовж 10 днів вираженої токсичної дії не спостерігалось.

Проте Затуловський підкреслює, що багаторазові підшкірні введення олійних, а також лужних розчинів зумовлюють утворення інфільтратів, що перешкоджає збільшенню токсичності вказаної речовини.

На людину щоденне введення 0,1–1,0 натрію уснінату per os шкідливого впливу не мало, проте при щоденній дозі в 3 г виникав біль в ділянці печінки, який припинявся при зменшенні дози.

Клінічне застосування

Перший фармацевтичний препарат під назвою Евозин на основі лишайникових кислот створено у Німеччині у 50‑х роках. Він мав виражену протимікробну активність завдяки наявності евернієвої і уснінової кислот. Вказаний препарат застосовувався у клінічних умовах для лікування червоного вовчаку та інших хвороб, зумовлених патогенними мікроорганізмами.

Для лікування туберкульозу легень німецькими науковцями було запропоновано препарат Еозин-2, до складу якого крім евернієвої та уснінової кислот входили такі лишайникові кислоти, як атронарин, фізодова, каператова кислоти.

Суміш уснінової кислоти зі стрептоміцином застосовувалася для лікування туберкульозу та шкірних захворювань.

В Японії отримано антибіотичний препарат із лишайників, який застосовують при лікуванні актиномікозу.

Завдяки пом’якшуючим і відхаркуючим властивостям, зумовленим значним вмістом слизистих речовин, у терапевтичній практиці ісландський мох є добрим лікувальним засобом при бронхітах з виснажливим кашлем, туберкульозі легень, бронхіальній астмі. α-глюкан цетрарії ліхенан використовується як компонент таблеток від кашлю.

У Фінляндії запатентовано спосіб одержання засобу від астми, кашлю та нежиті на основі ісландського моху за допомогою екстрактів з трави деревію, коренів кульбаби, плодів ялівцю, кореневищ перстачу, трави хвоща польового, трави підбілу, листків мучниці та кори верби.

У 1956 р. в СРСР на основі уснінової кислоти отримано препарат натрію уснінат, який у вигляді спиртових і олійних розчинів застосовується як ефективний протимікробний засіб при лікуванні нагноєних ран, опіків, тріщин. Незважаючи на позитивний вплив уснінової кислоти на процес заживлення інфікованих ран, бактеріальна флора у раневій поверхні зменшується та зникає повільно, продовжує існувати до кінця повної епітелізації. Препарат Бінан активний до різних штамів золотистого стафілококу (титр від 1:45 до 1:35 000), гемолітичного стафілококу (титр від 1:100 000 до 1:350 000). Препарат проявляв високу бактеріальну активність, стійкий при зберіганні, проте є досить токсичним. Рекомендувався тільки як зовнішній засіб при лікуванні інфікованих ран, якщо ранева поверхня є дуже великою. Даний засіб був також ефективним при лікуванні гострих запаленнях м’яких тканин.

Натрію уснінат, розчинений у ялицевому бальзамі (Бальзам Бінан), є прекрасним засобом, що може ефективно застосовуватися у хірургічній практиці при трансплантації тканин. Зокрема, встановлено, що вказана форма натрію уснінату має здатність фіксувати і запобігати інфекції вільним шкірним трансплантатам, не впливаючи на його регенеративні властивості, також ліквідує неприємний запах при нагноєнні рани і сприяє швидкому заживленню значних донорських ділянок при трансплантації шкіри.

Бальзам Бінан пропонували застосовувати при лікуванні ерозії шийки матки і вказували, що він має властивість стимулювати процес епітелізації на шийці матки після діатермо‑хірургічного втручання. Клінічні спостереження при лікуванні тріщин сосків породіль свідчить про повне зникнення гнійних маститів. Позитивні результати одержано також в клінічних дослідах при використанні Бінана для профілактики розходження хірургічних швів. Бінан також рекомендували для терапії епідермофітії та інших шкірних захворювань. Проте, незважаючи на вищевказану ефективність, препарат Бінан так і не був введений у клінічну практику і не застосовується в медицині.

Подрібнена слань цетрарії у вигляді таблеток вважається перспективною для місцевого застосування при стоматитах, якими супроводжуються операції на носі, інтубація, інфекції глотки. Аплікації таблеток з моху здійснювали пацієнтам на 1–5-й дні після операції на носовій порожнині (у них внаслідок дихання лише через рот виникали підсихання і запальні процеси слизової оболонки ротової порожнини). При застосуванні 10 таблеток на день (0,48 г на день) у пацієнтів зменшувалися підсихання слизової, кількість нальоту на ній, ознаки запалення слизової порожнини рота, язика і лімфовузлів, больові відчуття і охриплість голосу. Побічної дії при такому лікуванні не спостерігалося.

Відвар лишайника діє також як обволікаючий, заспокійливий і ранозагоювальний засіб. Він проявляє виражену лікувальну дію при шлунково-кишкових захворюваннях, в тому числі при виразці шлунку і 12-палої кишки, при проносах, розладах травлення. У ході клінічних досліджень встановлено, що у пацієнтів з виразковою хворобою шлунку прийом за 0,5–1 год.до їжі спиртового екстракту цетрарії усуває больові відчуття, пов’язані з прийомом їжі. Очевидно, це пов’язано з обволікаючою дією препарату. Перед приготуванням відвару слань вимочують у холодній воді для видалення гіркоти, потім 2 чайні ложки подрібненої слані заливають 2 склянками холодної води, доводять до кипіння і кип’ятять 5 хвилин, проціджують і випивають протягом дня.

Гіркоти, які містяться у відварі ісландського можу, збуджують апетит, нормалізують травлення. Тому відвар цетрарії застосовується як загальнозміцнюючий засіб в період реабілітації після важких захворювань. Але широкого застосування в гастроентерології гіркоти ісландського моху, на відміну від подібних сполук інших рослин, не знайшов перш за все у зв’язку з проблемами сировинної бази (повільний ріст моху, його винищення, труднощі вирощування).

Раніше дуже поширеною була думка, що відвар цетрарії є добрим поживним засобом, бо його вуглеводи (ліхенан, ізоліхенан) легко засвоюються організмом. Проте в подальших дослідженнях вказана властивість полісахаридів, виділених із цетрарії, не підтвердилася. Тому використання слані цетрарії як джерела цінного поживного засобу є недоцільним, і в даний час немає перспектив щодо застосування в харчовій промисловості.

Лікарські засоби

  1. Бронхікал плюс для дітей. Сироп з ісландським мохом, ромашкою і вітаміном С (Dr. Muller Pharma, Німеччина).
    Сироп у флаконах по 100 мл.
    5 мл (6,5 г) сиропу міститься рідкого екстракту цетрарії ісландської (1:10) 0,390 г, рідкого екстракту квіток ромашки лікарської (1:10) 0,260 г, аскорбінової кислоти 0,019 г.
    Вживають по 1 столовій ложці 3 рази на день до їжі при запаленні верхніх дихальних шляхів, які супроводжуються кашлем; при гострих і хронічних бронхітах, при застуді та грипі.
  2. Bronchialtee 400 (TAD, Німеччина).
    Чайний гранулят, 100 г якого містить 5,4 г густих водних екстрактів (7,8:1) з 10 г плодів фенхелю, 5 г ісландського моху, 10 г трави чебрецю, 5 г корея алтеї, 7 г листя шавлії і 5 г квіток липи. Застосовується при простудних захворюваннях, гострих і хронічних бронхітах. Вживають по 1 чашці чаю 2–3 рази на день.
  3. Isla-Mint® Pastillen (Engelhard, Німеччина).
    Пастили, які містять по 100 мг водного екстракту (2–4:5) ісландського моху.
  4. Isla-Moos® Pastillen (Engelhard, Німеччина).
    Пастили, які містять по 160 мг водного екстракту (2–4:5) ісландського моху.
    Застосовуються при подразнюючому кашлі, хрипоті, сухості слизових оболонок, катарах бронхів, для підтримуючої терапії бронхіальної астми. Вживають по 1–2 пастили кілька разів на день, повільно розсмоктуючи.
  5. Salus® Bronchial-Tee № 8 (Salushaus, Німеччина).
    Чай, 100 г якого містить: плодів фенхелю — 15 г, моху ісландського — 11 г, квіток дивини — 4 г, квіток липи — 12 г, квіток первоцвіту — 6 г, квіток глухої кропиви — 4 г, трави чебрецю — 13 г, трави споришу — 12 г, квіток нагідок — 4 г, листків малини — 19 г.
    Застосовується для розрідження слизу і полегшення кашлю при катарах і запаленнях органів дихання. Вживають по 1 склянці гарячого чаю 4–5 рази на день.

Список літератури — на сайті www.provisor.com.ua







© Провизор 1998–2022



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика