Логотип журнала "Провизор"








Цетрарія ісландська (ісландський мох) :: Cetraria Islandica L.

Б. М. Зузук, Р. В. Куцик, Івано-Франківський державний медичний університет

Цетрарія ісландська (ісландський мох) :: Cetraria Islandica L.

Рос.: цетрария исландская, исландский мох.
Англ.: Iceland moss.
Фр.: Lichen d’Islande.
Нім.: Hangernioos, Almgraupe Hungermoos.
Пол.: Plucnica islandzka, porost islandzki.
Чеськ.: Pukléřka islandská, Lisejnik islandski.
Українські народні назви: грань, границя, легківець, мох ісландський, плюцник.

Наукова латинська назва рослини походить від слова «cetra» — невеликий шкіряний щит. Цю назву дали лишайникові за подібність апотеції верхівки слані до невеликого щита, який ще за часів Римської імперії носили римські легіонери.

Застаріла назва цетрарії «ісландський мох» закріпилася за даною рослиною ще із середньовічних часів, оскільки тогочасні вчені не вбачали великої різниці між мохами і лишайниками, до яких насправді належить ця рослина.

Ботанічна систематика

Представники роду Cetraria були відомими ще за життя Ліннея, у якого серед 80 описаних ним лишайників 6 видів віднесені до роду Сetraria. Лінней відніс цетрарію, як і більшість лишайників, до класу Lichen, до якого належать Lichen islandicus, Lichen juniperus, Lichen capiratus та інші види. Вказані вище лишайники отримали свою сучасну ботанічну родову назву тільки у1803р.,колиАхарікусвпер-у 1803 р., коли Ахарікус вперше описав представників даного роду і перейменував їх на Сetraria. Всього Ахарікус описав 8 видів, причому для чотирьох із них вказано було по одній різновидності. У 1825 р. А. Фріс поділив рід Сetraria на 2 секції: Physcia i Squamaria. У 1848 р. Тукерман, посилаючись на Е. Фріса, встановив 2 секції: Cartilaginea i Membranacaeae. У 1855 р. Кербер запропонував виділити в роді Сetraria 2 секції: Eucetrarіа, яка має прямостоячу листувату слань, і Platysma, що має типову листувату приплюснуту слань. У першу секцію Кербер відніс такі види, як C. Odontella,

C. Islandica, C. Aucullata i C. nivalis, а до другої — C. juniperina, C. Pinastri, C.oakisiana, C. Laureri, C. fallax, C. glauca і C. saepincola. У 1858 р. Нюландер при опрацюванні даного роду розбив Сetraria на 2 самостійних, незалежних один від одного роди, поклавши за основу такого поділу різницю у формах конидіїв. Представників з шиловидними і циліндричними формами, дещо потовщеними на одній або обох конідіях, він виділив у рід Platysma. До цього роду Нюландер відніс Platysma nivale, Pl. Aucullatum, Pl. Complicatum, Pl. Glaucum та інші відомі види.Представники із короткими і цилі-ндричними конідіями він виділив у рід Сetraria. Cюди він відніс такі види, як Cetraria islandica, C. nigricans та інші. Види Nephromopsis Cornicularia даний систематик розподілив між двома вищевказаними родами.

У 1871–1874 рр. Ф. Фріс, а в 1906–1911 рр. А. А. Єленкін не погодились із нюландерським поділом Cetraria, враховуючи недоцільність виводити форму конідіїв як родову ознаку, оскільки вона не вказує на жодні мор-фологічні відмінності. У 1909 р. Ваніо запропонував новий поділ Cetrariа на 2 підроди, який грунтується на присутності або відсутності псеудоцифел у різних представників даного роду. Види, що мають псеудоцифели, він об’єднав у підрід Stigmatophora i відніс до нього Cetraria islandica, C. hiascens,C. Richardsonii, C complicata та ін. Види, у яких були відсутні псеудоцифели, він об’єднав у підрід Eucetraria. З критикою вказаного поділу вказаного роду виступив Н. Окснер, який вважав такий поділ штучним, бо, розглядаючи взірці деяких лишайників, він не знайшов псеудоцифел у менш розвинутих лишайників. Крім цього, близькі один до одного такі види, як Cetraria islandica, C.cuculata, згідно поділу Ваньо, належать до різних підродів.

У 1926 р. А. Цальбрукнер поділив рід Cetraria на 3 секції: Platysma, Eucetraria i Corniculata. Проте Дю Рі у своїй праці «Synopsis lichenum», написаній у 1926 р., вважає секцію Corniculata самостійним видом. З цим пізніше погоджується А. Цальбрукнер, який у 1930 р. за родом Cetraria зберіг тільки 2 секції: Eucetraria i Platysma.

У 1943 р. Резенен у своїй системі лишайників ділить рід Cetraria на дві секції: Stigmatophora i Eucetraria. Проте даний сестематик не описав види у повному об’ємі.

В даний час більшість ліхенологів погоджується із систематикою роду Cetraria за Цальбрукером (1930 р.), згідно якої вид Cetraria islandica входить у секцію Eucetraria роду Cetraria.

В залежності від субстрату цетрарію ісландську одні науковці відносять до групи надгрунтових лишайників, зокрема до групи листуватих і кущистих лишайників, що ростуть на різних грунтах. Деякі ліхенологи відносять цетрарію до груп епілітних і епіфітних лишайників, що ростуть на зам- шілих субстратах (зогнилих пнях і стволах дерев) і дуже рідко — на голих каменях.

В залежності від рН-середовища цетрарія ісландська належить до групи лишайників, які ростуть на сильнокислих грунтах, зокрема даний лишайник росте на кислих грунтах з рН 4,2–4,6. (Питеранс А., 1974).

Ботанічний опис

Цетрарія як лишайник не однорідний рослинний індивідиум, а симбіоз двох організмів, із яких один належить до царства грибів (переважно сумчатих), а інший — до зелених або синьо-зелених водоростей. Обидва ці організми настільки тісно поєднані один з одним, нібито належать до єдиного цілісного організму.

Цетрарія ісландська є багаторічним листовидно-кущевим лишайником, що має кущисту прямостоячу, рідше розпростерту слань або талус, і складається із майже компактних вертикальних лопатей. Лопаті неправильно-стрічкоподібні, шкірясто- хрящові, вузькі, плоскі, заввишки до 10 см і завширшки 0,3–5,0 см, з короткими темними війками зеленувато-брунатні або з різними відтінками коричневого кольору, в залежності від освітлення, біля основи з червонуватими плямами, матові або деколи блискучі з нижньої сторони, деколи світліші або однакового кольору з обидвох сторін. Нижня сторона рясно вкрита білими плямами (псевдоцифелами) різної форми. Краї лопатей дещо завернені доверху. Війки біля основи великі (деколи вони повністю відсутні), висихаючи, набувають темно-коричневого кольору.

У цетрарії іноді розвиваються соредії або апотеції, іноді — соредії або іридії. Апотеції, або плодові тіла, розвиваються на кінцях сильно розширених лопатей. Вони тарілкоподібні, коричнуваті, майже однакового кольору зі сланню, з плоским або дещо опуклим диском до 1,5 см з дещо зубчатим краєм. В апотеціях розвиваються сумки, наповнені спорами, які можна побачити під мікроскопом. Спори одноклітинні, безбарвні по 8 шт. у кожній сумці, еліпсовидні.

Цетрарія ісландська, як і більшість видів роду Cetraria, має надзвичайно повільний ріст у порівнянні із іншими представниками лишайників. Для розвитку даного виду потрібні сприятливі умови з одного боку — для гриба, з іншого — для водорості. Проте деколи ці умови бувають несприятливими. Для більшості лишайників роду Cetraria характерним є інтеркалярний ріст, тобто будь-яка частина лишайника може дати ріст новим особинам, який в умовах Арктики відбувається грубо-механічним і вегетативним шляхом. За допомогою вітру, оленів та людської діяльності кусочки ісландського моху розносяться по тундрі на великі площі, поки не причепившись до субстрату, обломки лишайника не почнуть відростати у вигляді нових особин (Рассадина К. А., 1950).

Ареал, поширення, ресурси

Cetraria islandica є космо-політичним елементом флори земної кулі. Данийлишайникши-Даний лишайник широко поширений в Європі, Азії, Африці, Америці та Австралії. Це — типовий представник соснових борів, дюн, відкритих безплідних просторів. Цетрарія поширена в усій північній півкулі аж до арктичного поясу. Ісландський мох росте в тундрі, сухих соснових борах північної частини лісової зони, в усіх високих горах (у високогірній мохово-лишайниковій тундрі), піднімаючись до висоти 1500 м над рівнем моря і вище. Поширений на кам’янистих і трав’янистих ділянках, на торфовищах, високогірних полянах, в гірських лісах, деколи — на корі старих пнів. Зустрічається в Північній і Середній Європі, у тундрі і лісовій зоні Сибіру, в Україні — в Карпатах. В Європі крім Карпат росте в Альпах, Балканах і Піринеях. Росте безросередньо на грунті, рідше — на прогнилій корі та на старих пнях. У північній частині Росії цетрарія ширше поширена у європейській, ніж в азіатській частині. Росте також у горах Кавказу, Алтаю, Саян і Далекого Сходу.

Цетрарія ісландська росте переважно на піщаних незатінених місцях, подекули утворюючи чисті зарості. Також часто зустрічається у сос-нових борах і в заростях вересу, де росте невеликими групами і поодинокими екземплярами серед інших лишайників, мохів і вищих рослин. Цетрарія є типовою рослиною боліт, лісотундри і тундри, де росте разом з іншими лишайниками.

Цетрарія ісландська є поліморфним видом, у якого в залежності від освітлення, зволоження та інших факторів змінюється як забарвлення, так і розміри лопатей і слані. Цетрарія ісландська розвивається тільки в умовах частого повітря у екологічно чистих регіонах. Завдяки вказаному фактору цетрарія є індикатором чистоти у промислових індустріальних районах. Даний фактор може знайти безпосереднє практичне застосування в наш час при вирішенні глобальних екологічних проблем.

Лікарська сировина

В медицині використовують висушену слань ісландського моху (Lichen islandicus), яка має слабкий своєрідний запах і гірко-слизистий смак. Слань цетрарії заготовляють впродовж літа і сухої осені. Сві-жозібрану слань очищають від домішок, сушать на сонці або в затінку, розкладаючи тонким шаром (3–5 см) на папері або тканині.

Слань цетрарії можна заготовляти впродовж всього періоду вегетації, проте переважно заготівлю даного виду сировини проводять влітку. При заготівлі слань цетрарії відривають від субстрату (грунту або кори дерев) і очищають від домішок. Сушать переважно на відкритому повітрі на сонці або в тіні. Для більш ефективного сушіння використовують сухарні до 50 °С з доброю вентиляцією.

Зберігають висушену сировину в ящиках з паперовою прокладкою або в щільно закритих банках в сухому прохолодному приміщенні (сировина дуже гігроскопічна).

Намочена у воді суха слань цетрарії повинна ослизнюватися, а відвар після охолодження має перетворюватися на студень. Запаси цетрарії в Карпатах є значними, проте в звязку з погіршенням екології за останні роки вони значно зменшились. Даних щодо впливу щорічної заготівлі на стан заростей цетрарії, а також даних про біологічний запас, допустиму раціональну заготівлю та відновлення заростей цетрарії після проведення заготівлі даної сировини в Карпатах на сьогоднішний день немає. Як вказують деякі посібники із заготівлі лікарської сировини, природні ресурси цетрарії в Україні, Росії та в деяких інших країнах, значно перевищують потребу в сировині в даному виді.

Біологічно активні речовини

Дослідження хімічного складу цетрарії ісландської розпочалося кілька сотень років тому, і на сьогоднішній день вона досить добре вивчена.

Уснінова кислота

Уснінова кислота

В цетрарії ісландської, як і в більшості інших лишайників, синтезується значна кількість біологічно активних речовин. Оболонка слані складається переважно із вуглеводів, серед яких зустрічаються хітин, ліхенін, ізоліхенін, сахароза, маннітол галактоманнан, умбіліцин, геміцелюлоза, еритрит та інші вуглеводи.

D-протоліхестеринова кислота

D-протоліхестеринова кислота

Слань цетрарії ісландської може нагромаджувати до 50–80% полісахаридів, які розчиняються при екстракції гарячою водою, утворюючи густу киселеподібну масу. Ліхенін — лінійний полісахарид, збудований із 60–200 β-D-глюкопіранозильних залишків, сполучених глікозидними зв’язками (β1→3, β1→4). Він роз- чиняється у гарячій воді, не синіє від йоду. Ізоліхенін має схожу хімічну структуру, проте збудований із залишків β-D-глюкози, розчиняється в холодній воді, синіє від йоду. Галактоманнан молекулярною масою 18 КДа є розгалуженим полісаха-ридом, скелет якого складається з двох структурних елементів: (1→6)-зв’язаних α-D-маннопіранозильних і α-D-галактопіранозильних залишків. Вивчення будови виділених ре-човин показало, що серед них є представники різних хімічних груп, зокрема ациклічні і ароматичні хінони, кислотовмісні гетероциклічні сполуки. Ці речовини були названі лишайниковими кислотами, які є вторинними і кінцевими продуктами обміну речовин у лишайниках.

Цетрарова кислота

Цетрарова кислота

О. Гессе (О. Hesse), Цопф і Фішер та інші дослідники неодноразово вказували, що в цетрарії ісландської та в інших лишайниках містяться різноманітні за складом органічні кислоти, які назвали лишайниковими. Перші широкі дослідження лишайникових кислот були проведені Гессе в 1898–1916 рр. і Пфаффом у 1926 р.

Нафтохінон (юглон)

Нафтохінон (юглон)

Серед лишайникових кислот найширше застосування має уснінова кислота. Рохледер і хельту 1843 р. вперше виділили уснінову кислоту із лишайника Usnea barbata. У 1926 р. Пфафф виділив дану сполуку зі слані Cetraria aslandica. Пізніше було встановлено, що уснінова кислота існує в трьох ізомерних формах: правообертаючій, лівообертаючій та рацемічній. В лишайниках майже з однаковою частотою зустрічається як правообертаюча, так і лівообертаюча форми уснінової кислоти.

Протоцетрарова кислота

Протоцетрарова кислота

До цього часу із різних видів лишайників виділено та іденти-фіковано до 250 лишайникових кислот. Проте на сьогоднішній день вивчено хімічну структуру до 80 лишайникових кислот. Виходячи з хімічної структури, японський хімік Азахіна у 1934 р. розробив класифікацію даних кислот, серед яких виділив сполуки кислотного характеру, що входять до різних груп органічних безазотних речовин.Серед них ідентифіковано аліфатичні та ароматичні речовини, депсидони, хінони та інші сполуки. Крім уснінової кислоти, в слані цетрарії міститьсяться D-протоліхестеринова (аліфатичний α-метилен-γ-лактон), параліхестеринова, цетрарова, протоцетрарова, фумаропротоцетрарова кислоти.

Фумаропротоцетрарова кислота

Фумаропротоцетрарова кислота

Сумарний кількісний вміст лишайникових кислот у сухій слані цетрарії ісландської в залежності від місця проростання становить від 1 до 3%. Більшість лишайникових кислот є майже зовсім нерозчинними у воді, проте добре розчиняються в органічних розчинниках. Лишайникові кислоти є досить стабільними і стійкими до дії лугів та кислот. Проте депсиди, депсидони та деякі інші лишайникові кислоти під впливом лугів і при кип’ятінні зі спиртом досить легко розщеплюються.

Фриделін

Фриделін

Детальне вивчення лишайникових кислот у слані цетрарії ісландської проведено науковцями Монголії в Інституті народних ліків м. Улан-Батора спільно з чеськими науковцями кафедри фармації і біохімії Празького університету. При цьому було ідентифіковано ізомери уснінової та ліхестеринової кислот, зокрема ізоуснінову та протоліхестеренову кислоти (Tuja D., Prochаzka V., 1988).

Для промислового одержання уснінової кислоти використовують інші лишайники − представники роду Usnea і Ramalina raticulata, оскільки більшість ліхенологів мають сумніви щодо наявності уснінової кислоти в ісландському мосі. Її містять також інші види цетрарії (Cetraria vinilisі Cetraria cucculata).

В. П. Савич зі співробітниками (1956) розробили метод одержання натрієвої солі уснінової кислоти, який грунтується на м’якій дії на дану сполуку натрію бікарбонату або натрію карбонату в спиртовому середовищі. Слід зазначити, що для промислового одержання уснінової кислоти цетрарію ісландську не використовують, а використовують інші лишайники, зокрема, окремі представники роду Usnea і Ramalina raticulata.

Крім лишайникових кислот, слань ісландського моху містить нафтохінон (юглон), пентациклічний тритерпен фриделін, білки, вітаміни С і B12, жири, віск, камедь, пігменти, мінеральні речовини.

Цікавим є факт наявності протицинготного вітаміна С, який міститься у Cetraria cucullata у легко засвоюваному стані. Таке відкриття було зроблено російським лікарем Гранатиком, який працював впродовж декількох років у російській далекосхідній півночі. На основі експериментів, проведених на морських свинках, та спостережень на хворих цингою він встановив, що вітамін С зберігається у незмінній кількості у висушеній слані лишайника впродовж 3-х років. Оскільки до Cetraria cucullata близькими є Cetraria nivalis i Cetraria islandica, можна вважати вказані види потенційним джерелом аскорбінової кислоти (Рассадина К. А., 1950).

Далі буде








© Провизор 1998–2017



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика