Логотип журнала "Провизор"








Вільха cіра, вільха біла Alnus incana (L.), Moench. Аналітичний огляд*

Б. М. Зузук, Р. В. Куцик, Івано-Франківський медичний університет, О. В. Радько, М. А. Кулагіна, А. Г. Сербін, Національний фармацевтичний університет

* Продовження, початок — в № 8, 2007.

ольха серая, ольха белая.

Рос.: ольха серая, ольха белая.
Англ.: Gray Alder, (Amer) Speckled Alder.
Фр.: Aune Blanc, Aune commun.
Нім.: Grau Erle.
Пол.: Olsza czara.
Чеськ.: Olse sediva.
Українські народні назви: вільха звичайна,
ільха, олешина, олєшина, олєшнік, ольха.

Історія застосування в медицині. Застосування в народній медицині

Різні види вільхи були відомі людству ще з давніх часів перш за все як цінне дерево, що використовувалось у господарстві для одержання деревини. Древні кельти висаджували вільху біля поселень, вважаючи її оберегом від привидів, вампірів та інших злих духів. В давнину вільха також була улюбленим деревом чарівниць, які фарбували деревиною вільхи волосся у вогняний колір. Також вважали, що якщо посвистіти у сопілку, зроблену із вільхового дерева, можна вгамувати вітер (Bodlаk J., 1999). В історико-етнографічній літературі практично немає даних щодо широкого застосування у давній медицині більшості європейських країн різних частин вільхи. Проте зафіксовано вживання вільхи у народній медицині слов’янських країн.

В’яжучі властивості кори листків та суплідь вільхи були відомі ще в часи Київської Русі. Зокрема, відвари із кори вільхи вживалися для полоскань горла і ротової порожнини при запальних процесах. Листки вільхи вважалися добрим потогінним засобом у середньовічній російській медицині. У російській народній медицині вільха віддавна також була відома як ефективний засіб для лікування застуди. Досить оригінальним і популярним у деяких регіонах Росії був метод лікування застуди сухими ваннами зі свіжих листків вільхи. З цією метою свіжозібраними листками вільхи наповнювали велику дерев’яну бочку і накривали рядном, щоб листки зігрілись. Після цього у таку бочку до поясу або по шию заривали застудженого і витримували його впродовж години для зігрівання. Дані етнографічних досліджень подають відомості про популярність вищевказаних сухих ванн при ревматизмі, подагрі та паралічах. В минулому російські знахарі вважали, що ванни для ніг із листків вільхи мають здатність знімати втому після довготривалої ходьби.

У відомому російському лікувальному пораднику ХІХ ст. «Лечебникъ — травникъ Н. Григорьева», надрукованому в 1882 році, вказувалось, що кора вільхи повинна входити до переліку російських протилихоманкових засобів як ефективний замінник імпортної кори хіни. В даному травнику наводиться рекомендація англійського лікаря Муррея, який радив прикладати свіжі листки вільхи до сосків жінок-годувальниць для посилення виділення із грудей молока. У деяких джерелах літератури із російської етнографії подаються відомості про використання суплідь (шишок) та кори вільхи у російській народній медицині при колітах і ентероколітах, які супроводжувалися проносами, та при дизентерії. Зокрема, проф. Д. М. Російський (1944) вказував на те, що засоби із кори та шишок із різних видів вільхи широко вживалися у російській народній медицині як ефективний кровоспинний засіб. «Полный настоящий простонародный русский лечебник», виданий у Москві у 1866 році, наводить оригінальний російський метод лікування бородавок за допомогою свіжої деревини вільхи. При цьому із деревини вільхи вистругували тріску завбільшки в сірник і нагрівали її на відкритому вогні, залишаючи поза огнем четверту частину тріски. Після того, як із холодного кінця тріски починала витікати піноподібна рідина, нею змазували бородавки. Таку процедуру потрібно було виконувати щодня до зникнення бородавки.

Різні частини вільхи також в минулому широко використовувалися в народній медицині України. Про ефективність народного лікування засобами із вільхи багатьох захворювань простудного характеру на Волині і в Поліссі вказували у своїх монографіях такі відомі народні українські фітотерапевти, як М. А. Носаль, І. М. Носаль та В. Комендар. Свіжі листки вільхи та відвар із них використовували в українській народній медицині для промивань та у вигляді компресів при лікуванні ран та наривів. На Поліссі відвар або настій із шишок вільхи вживали внутрішньо при хворобах травного тракту. У Полтавській області кора вільхи входила до складу ліків, що вживалися при лікуванні хворих на венеричні хвороби (Болтарович З., 1994). В сучасній українській народній медицині супліддя і кора вільхи у вигляді відварів та чаїв застосовуються при дизентерії, болях у шлунку, застуді, туберкульозі легень, подагрі, ревматизмі, ревматоїдному артриті, алергії, геморої, у вигляді полоскань при кровоточивості ясен і кровотечі із носа та при стоматитах, а також для примочок і ванночок при ранах і виразках на шкірі, при золотусі, сверблячих висипках, геморої, опіках і дерматитах.

У Польщі кора вільхи як народний засіб вживається при застуді, підвищеній температурі, при кон’юнктивітах, при запаленні горла і кровотечах. Розтерті на порошок сухі листки вільхи використовують у вигляді примочок при шкірних хворобах.

В Білорусії відвар висушених сережок вільхи вживають внутрішньо та прикладають у вигляді примочок до хворих місць при дитячих екземах і діатезі. Крім вільхи клейкої у народній медицині також вживалися засоби із вільхи кущистої та опушеної. В японській народній медицині використовували засоби із вільхи японської. Є дані про те, що віниками із вільхи кущистої паряться у лазнях при ревматизмі та застуді. Кору вільхи опушеної використовують у вигляді примочок при ревматизмі, відвар суплідь даної рослини корінні нанайці, що живуть на півдні Сибіру, застосовують для лікування застуди.

Відвар чоловічих суцвіть вільхи кущистої народи Далекого Сходу Росії використовують для промивань гнійних ран. Жителі примор’я із луб’яної частини деревини вільхи кущистої виготовляли мазь на смальці, якою лікували рани. Відвар кори вільхи японської в минулому використовували для зупинки післяродових кровотеч у породіль (Шретер, 1975).

Відвар коренів вільхи кущистої та відвар коренів вільхи опушеної вживали для лікування золотухи, а відвар суплідь — при пневмонії та туберкульозі (Хворост О. П. и соавт., 1984). Настій молодих гілок вільхи кущистої вживають при гонореї, а вільхи клейкої — при сифілісі (Воронина, 1952).

Також відомо про протистоцидні властивості суплідь, сережок і пилку вільхи клейкої (Яременко І. І., 1959).

Є дані про застосування листків вільхи клейкої та кори вільхи фарбувальної при лікуванні ракових пухлин (Гаммерман, Семенова, 1959; Шимкунайте, 1964). В науковій медицині супліддя вільхи сірої та клейкої у роки Другої світової війни у вигляді галенових препаратів почали застосовувати у колишньому Радянському Союзі для лікування колітів, гострих і хронічних ентероколітів, при проносах і дизентерії (Российский Д. М., 1942; Шасс,1952), а також як ранозагоювальний засіб (Гаммерман А. Ф. и др., 1957). Водні екстракти із коренів і суплідь вільхи успішно застосовувались у 50-х роках професором Д. М. Російським при лікуванні гострих і хронічних ентероколітів, що супроводжувались проносами.

Позитивний ефект суплідь шишок вільхи відмічено при лікуванні проносів у дітей.

Фармакологічні властивості

Сировина із різних видів вільх вивчалась як джерело лікарських засобів, що впливають на діяльність шлунково-кишкового тракту. При вивченні фармакологічних властивостей екстракту вільхи встановлено, що він має слабку антиспастичну дію на ізольовану дванадцятипалу кишку пацюків і собак, а також на коронарні судини кролів.

R. Cachen та Poison (1971) встановили, що екстракт, одержаний способом мацерації із кори та листків вільх клейкої, сірої, зеленої і серцевидної, проявляв слабку антиспастичну дію на ізольовану дванадцятипалу кишку собак і кролів, а також на ізольовані коронарні судини кролів. Крім цього, екстракт мав виражену жовчогінну активність.

Наприкінці 40-х років ХХ ст. в колишньому Радянському Союзі із вільхи клейкої та близького до неї виду вільхи бородатої було одержано два препарати: аглутін — рідкий екстракт із листків вільхи клейкої, що мав послаблювальну дію, та Тхмеліні — сухий екстракт із супліддя вільхи бородатої, що мав в’яжучу дію і рекомендувався для лікування розладів шлунково-кишкового тракту (Аладашвили А., Квирцаридзе Ш., 1949; Аладашвили А., Парма И., 1949). У 1967 р. із вільхи сірої було одержано препарати типу таннала на основі галотанінів, які мали виражену протимікробну дію (Митягина З. М. и др., 1967). Проте вищевказані препарати не були впроваджені у медичну практику.

Також встановлено, що водні витяжки, одержані із суплідь вільхи, мають протимікробну активність до грампозитивних бактерій, зокрема до стафілокока білого, і не впливають на грамнегативні бактерії, не діючи при цьому на культуру кишкової палички. Досліджено антибактеріальну та протигрибкову активність комплексів біологічно активних речовин, виділених із кори, листків та суплідь вільхи клейкої методом серійних розведень у поживному середовищі. Встановлено, що антистафілококова активність водної витяжки суплідь вільхи залежить від термінів заготівлі сировини, зокрема, найвища активність спостерігалася із сировини, заготовленої в осінній період з вересня по листопад (1:280; 1:640), а найменша активність — у сировині, заготовленої у квітні (1:80) (Колеватова Е. А. и соавт., 1986). Згідно даних болгарських фітотерапевтів спиртовий екстракт вільхи клейкої проявляв бактерицидну дію відносно Staphylococcus aureus, Escherichia coli, Bacillus subtillis (Ламбрева и соавт.).

Науковцями кафедри ботаніки Національного фармацевтичного університету вивчено антибактеріальну активність полісахаридної фракції, отриманої із вегетативних і генеративних органів душекії (вільхи) зеленої. При цьому встановлено, що 4 високоочищені полісахаридні фракції мають широкий спектр протимікробної дії, проте найбільшу активність проявляла полісахаридна фракція кори душекії, одержана екстракцією 10% етанолом. Інші анало- гічні полісахаридні фракції, одержані із листків, зелених та дозрілих суплідь душекії, інгібували тільки ріст стафілокока, кишкової палички та протея (Кулагіна М. А., Сербін А. Г., Радько О. В., 2005).

При дослідженні протистоцидних властивостей галенових засобів, одержаних із різних органів вільхи чорної, І. І. Яременко (1959) звернув увагу на те, що у водних настоях її суплідь, зібраних в осінній і зимовий періоди, інфузорії-парамеції гинуть впродовж 2–5 хвилин. Крім цього, у водних настоях суцвіть (сережок) даного виду парамеції гинуть впродовж 15–20 секунд. Аналогічна активність вищевказаних екстрактів у вигляді сухого порошку була значно нижчою. Кращий протистоцидний ефект спостерігався у спиртових розведеннях порошку і в спиртових екстрактах, одержаних зі свіжих сережок. При порівнянні протистоцидної активності пилку сережок вільхи з лікоподієм та спорами плауна ефект пилку вільхи був вищим у 10 разів. Даний факт вказує на те, що пилок із суцвіть вільхи може успішно заміняти лікоподій (Яременко И. И., 1959).

В експериментах, проведених на пацюках з модельованим ад’ювантним поліартритом, встановлено, що густий екстракт із кори вільхи клейкої зменшує вміст проліну і оксипроліну в крові тварин, що вказує на виражену протизапальну активність даного екстракту (Решетняк Н. В. і співавт., 2005).

Виділена із суплідь вільхи елагова кислота є високоактивним кровоспинним, протипухлинним, антимутагенним та антивірусним агентом. Крім цього, вона проявляє виражену антиоксидантну дію в дозах 0,501 мг/кг ваги при експериментальному токсико-алергічному міокардиті у пацюків (Яковлева Л. В. и др., 1998).

На моделях ізадринового міокардиту, хронічної та енолфуразолідонової кардіоміопатії і доксорубіцинової міокардіодистрофії, викликаних у щурів, встановлено, що субстанція і таблетки елагової кислоти в дозі 1 мг/кг показали стабільний кардіопротекторний ефект завдяки вираженим антиоксидантним властивостям (Івахненко О. К., Сахарова Т. С., 1999).

В експерименті встановлено, що виділені із кори Alnus oregona тритерпеноїди мають протипухлинну дію щодо саркоми Уокера 256. (Sheth K. еt al., 1973).

У 1986 році співпрацівниками ДНЦЛЗ і Української фармацевтичної академії (тепер Національний фармацевтичний університет) із суплідь вільхи клейкої створено новий лікарський засіб альтан, який рекомендовано для лікування виразкових процесів шлунково-кишкового тракту.

При вивченні фармакологічних властивостей кишковорозчинних таблеток альтану встановлено протизапальну, мембраностабілізуючу і антиспастичну дію.

Таблетки альтану у дозі 1 мг/кг проявляють виражені антиексудативні властивості на моделі карагенінового набряку у щурів та достовірно пригнічують перистальтику кишечника.

В експериментах, проведених на білих мишах, встановлено, що альтан проявляв виражену мембраностабілізуючу активність у дозах 0,5 мг/кг, 1 мг/кг, 2,5 мг/кг (Карбушева І. В., 1999).

В експерименті вивчено протимікробну активність субстанції альтан.

Хіміотерапевтичний ефект субстанції альтан вивчали на моделі змішаної інфекції у білих мишей, викликаної підшкірним зараженням сумішшю клінічних штамів P. aureginosa i S. aureus. Терапію вищевказаною субстанцією проводили одночасно із зараженням. Встановлено, що альтан виявляє широкий спектр антибактеріальної та антифунгальної активності. При цьому зазначалась відсутність селективного потенціалу у формуванні антибіотикорезистентності, що означає довготривалість клінічного прийому без побічної дії на чутливість мікроорганізмів (Великоданов Г. Л., Шевелєва Н. Є., Дика О. М., 2003).

Вивчено ефективність препарату альтан на експериментальній моделі сальмонельозу. Встановлено, що альтан має антимікробну дію до Salmonella typhimurium. Доказом цього є статистично достовірне зниження рівня обсіменіння сальмонелами тонкого кишечнику в 14 разів і зменшення виділення збудника в навколишнє середовище в 18 разів у порівнянні з контролем. Патоморфологія тонкої кишки тварин, які отримували альтан, свідчить про відновлення шару глікокалікса, проліферацію епітеліального покрову ворсин, нормалізацію насиченості епітелію ворсин і власної слизової пластинки лейкоцитами, вказуючи на репаративну, мембраностабілізуючу дію даного препарату при сальмонельозі (Ніколвєва Л. Г., Губіна-Вакулік Г. І. та ін. 2002). Експериментами, проведеними на тваринах, встановлено, що альтан не має ульцерогенних властивостей, а навпаки — зменшує кількість виразок слизової оболонки шлунка, що підтверджує його гастропротекторні властивості. Вивчення впливу альтану на рухову активність шлунково-кишкового тракту показало здатність препарату в умовно-терапевтичній дозі 1 мг/кг вірогідно знижувати рухову активність кишечника білих мишей. Антиспастична активність альтану зумовлена, з одного боку, вираженими раніше описаними протизапальними властивостями, а з іншого — прямим міотропним ефектом поліфенолів. Виражене пригнічення перистальтики кишечника під впливом альтану має важливе патогенетичне значення при лікуванні колітів, що супроводжуються порушенням моторики кишечника (Карбушева І. В., Гладух Є. В., 2002).

В експерименті на моделі ураження печінки у мишей, викликаної чотирьоххлористим вуглецем, вивчено антиоксидантні властивості альтану. Встановлено, що альтан у дозах 30, 50, і 80 мг/кг сприяв нормалізації рівня ліпідів, стабілізації мембран гепатоцитів, підвищенню вмісту відновленого глутатіона. На експериментальних моделях виразки шлунка і виразкового коліта у пацюків виявлена протизапальна активність альтану (Яковлева Л. В., Шаповал О. Н. и др., 1993).

Результати експериментального дослідження вікових особливостей гепатопротекторних властивостей альтану вказують, що процес старіння інтактних тварин супроводжується зниженням інтенсивності перикисної оксидації ліпідів (ПОЛ) та антиосидантним захистом гепатоцитів, а також зменшенням функціональної активності печінки. Крім цього, з віком відбувається зниження стійкості печінки, і тому альтан доцільно використовувати у геріатричній практиці з метою профілактики захворювань гепатобіліарної системи (Яковлєва Л. В., Карбушева І. В., 2000).

При дослідженні впливу альтану на біохімічні та функціональні показники печінки здорових щурів різного віку встановлено, що альтан при введенні в умовно-терапевтичній дозі 1мг/кг щурам різних вікових груп впродовж місяця сприяв відновленню порушеної з віком рівноваги ПОЛ/ФАС, підвищенню функціональної активності печінки та зменшенню літогенних властивостей жовчі у зрілих та старих пацюків практично до рівня тварин репродуктивного віку, що вказує на геропротекторну дію альтану (Яковлєва Л. В., Карбушева І. В., 2006).

Науковцями Національного фармацевтичного університету спільно із науковцями Інституту геронтології АМН України проведено вивчення потенційних кардіозахистних властивостей альтану на моделі гострого токсичного ізадринового міокардиту у порівнянні із кверцетином. При порівнянні антиоксидантної дії альтану з кверцетином альтан значно перевищує дію кверцетину за впливом на первинні ланки ПОЛ (за вмістом АГП та ДК), що підтверджує більш виражену антиоксидантну дію даного препарату, зумовлену вмістом дубильних речовин. Альтан у порівнянні із кверцетином більш динамічно відновлює порушені електрофізіологічні процеси у серцевому м’язі, що визначається нормалізацією ЕКГ та інших показників і, перш за все, частоти серцевих скорочень (ЧСС), що вказує на мембранотропність діючих речовин альтану. У механізмі кардіопротекторної дії альтану провідним фактором є його більш виражені антирадикальні властивості у порівнянні з кверцетином, що опосередковано зумовлює сповільнення накопичення початкових продуктів ПОЛ та зниження активності СОД, каталази та інших ферментів первинного антиоксидантного захисту. В умовах гострого ізадринового міокардиту в білих щурів альтан за антирадикальним і мембранозахисним ефектами перевищував ефективність кверцетину. (Яковлєва Л. В. і співавт., 2002).

Науковцями Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава) вивчено вплив альтанової мазі на показники ПОЛ у крові та стан слинних залоз у щурів з травматичним пошкодженням тканин пародонту. При цьому встановлено, що застосування даної мазі для корекції травматичного пошкодження тканин пародонту в щурів нормалізує активність церулоплазміну в крові, синтез ДНК у слинних залозах і суттєво не впливає на показники ПОЛ і амілолітичну активність у них (Коновод Л. В. і співавт., 2004). В експериментах, проведених на пацюках, встановлено, що альтанова мазь завдяки вираженим антиоксидантним і мембраностабілізуючим властивостям підвищує репаративні процеси, зменшує запалення в травмованих тканинах пародонту і нормалізує мінеральний обмін у нижньощелепній кістці (Чечотіна С. Ю., Дев’яткіна Т. О., 2005).

Токсикологія, побічна дія, протипоказання до застосування

Лікарські засоби із супліддя вільхи є нетоксичним і не мають негативної дії на серцево-судинну, нервову системи і не впливають на склад крові (Алексеев и др., 1988). Проте безконтрольне вживання суплідь вільхи у вигляді водних витяжок може зумовити небажану токсичність і побічну дію.

Рівненськими лікарями описано летальний випадок токсичного гепатиту із летальним завершенням, який виник у дитини віком 4 місяців внаслідок безконтрольного вживання водного настою вільхових шишок.

У зв’язку із виникненням рідких випорожнень мати поїла дитину впродовж 4-х днів міцним настоєм вільхових шишок (всього дитина вжила 500 мл міцного настою). У тяжкому стані з вираженими явищами токсикозу дитину було доставлено до Рівненської обласної лікарні. Незважаючи на проведену екстрену терапію, стан дитини прогресивно погіршувався: наростали явища інтоксикації, адинамії, спостерігалась млявість, часте блювання, збільшувалася печінка. Після десяти днів перебування у лікарні дитина померла. Дані патоморфологічного діагнозу підтвердили, що смерть дитини зумовила наростаюча гепатаргія (Янчук Н. Я., Самчук Е. О.). В зв’язку з цим, вважаємо доцільним не застосовувати без дозволу лікаря супліддя вільхи у вигляді настоїв і відварів при лікуванні захворювань травного тракту в немовлят.

Протипоказанням до застосування лікарських засобів із вільхи може бути також підвищена чутливість пацієнтів до даних засобів, яка може проявлятися у вигляді алергічних реакцій. При підвищеній чутливості до препаратів вільхи потрібно негайно відмінити курс лікування вказаними засобами.

В експерименті також вивчено токсичність субстанції і таблеток елагової кислоти, одержаних із кори вільхи. При тривалому введенні елагової кислоти в дозах 1 і 10 мг/кг не виявлено токсичних ефектів на функції життєво важливих органів і систем експериментальних тварин. Проте максимально тривале застосування вищевказаних засобів може зумовити пригнічення ЦНС (Івахненко О. К., Сахарова Т. С., 1999).

Клінічне застосування

Завдяки вмісту дубильних речовин та тритерпеноїдів у клінічних умовах лікарські препарати, виготовлені із різних частин вільхи, застосовуються перш за все як в’яжучі засоби при запальних захворюваннях різної етіології. Кора вільхи у вигляді відвару використовується для полоскань ротової порожнини при ангіні та ларингіті (Норре Н. А., 1975). Водні відвари із кори, листків і суцвіть дають хороший ефект при лікуванні гострих і хронічних ентероколітів.

Проф. С. С. Станков і Н. В. Ковалевський у монографії «Наши лекарственные растения и их лечебное применение», виданій у 1945 р., вказують, що препарати, одержані із шишок вільхи, показали добру ефективність в клінічних умовах при лікуванні гострих і спастичних колітів, а також при дизентерії. Дані автори стверджують, що галенові засоби із суплідь вільхи мають в’яжучу і незначну кровоспинну дію на слизову оболонку кишечника. При цьому рекомендують вживати водний настійшишок вільхи Infusum amentorum Alni ex 0,4–200,0, який готують ex tempore і вживають по 1/2 склянки впродовж дня. Французькі фітотерапевти Н. Leclerc (1976) і J. Valnet (1972) зазначають, що супліддя вільхи зумовлюють зниження температури тіла, і їх можна застосовувати при лихоманці, викликаній малярійним комаром. Згідно даних І. Е. Акопова (1977), вільха має кровоспинну дію, і засоби із неї можна застосовувати при епістаксисі, вводячи їх місцево в носові ходи.

Було проведено вивчення препарату альтану в клінічних умовах. Застосування альтану в комплексній терапії хронічного невиразкового коліту зумовлює більш повне зменшення активності ПОЛ і сприяє відновленню антиоксидантних резервів організму (Нейко Є. М., Камінський В. Я., 2003). Проведено вивчення ефективності комплексної терапії із застосуванням альтану при лікуванні хворих дітей віком від 9 до 14 років на хронічний гастрит (ХГ) і хронічний гастродуоденіт (ХГД). Альтан у складі базисної терапії призначали у дозі 0,01 г вранці і ввечері за 30 хвилин до прийому їжі. Курс лікування складав 21 день. За результатами клінічних спостережень встановлено, що терапія вказаних захворювань із включенням альтану сприяє покращенню загальносоматичного статусу (покращення апетиту, зникнення дратівливості, зменшення больового синдрому). При аналізі характеру кислотоутворюючої функції шлунка у хворих не виявлено змін рівнів базальної і стимульованої гістаміном соляної кислоти. При цьому спостерігався тільки вогнищевий набряк тканин, тобто гастрит помірного і вогнищевого ураження, який транспортувався у хронічний гастрит незначного і мінімального ступенів активності. Таким чином, комплексна терапія альтаном сприяє відновленню активності епітеліальних клітин і підтримці рівноваги між формами агресії та захисту слизової оболонки шлунка (Денисова М. Ф., Чернега Н. В., 2004).

При вивченні якості життя у хворих на хронічний невиразковий коліт (ХНВК) під впливом лікування альтаном в порівнянні з білосорбом-П встановлено, що у хворих із вищевказаним захворюванням під впливом альтану (10 мг тричі на добу перед вживанням їжі впродовж 3 тижнів) спостерігалось суттєве покращення якості життя. При цьому якість життя у хворих на катаральний коліт була вищою у порівнянні з хворими на атрофічний коліт. У порівнянні з полісорбом дія альтану виявилася дещо слабшою, проте була сильнішою у порівнянні із базовою терапією (Камінський В. Я., 2004).

В клінічних умовах проведено вивчення стану імунітету хворих на гострий вірусний гепатит А (ГВГА) у процесі традиційного і комплексного лікування з використанням препарату альтан. Встановлена ефективна дія альтану на імунний гомеостаз. Використання альтану зумовлювало покращення показників Т-клітинної ланки імунітету, що проявлялося у достовірному збільшенні лімфоцитів. До найбільш характерних змін у показниках імунного статусу при комплексному лікуванні хворих на ГВГА з використанням альтану належить достовірне зниження рівня циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) і нормалізація фагоцитарної функції нейтрофілів периферичної крові. Проведене комплексне лікування із включенням препарату альтан у традиційну терапію хворих на ГВГА виявляє ефективну дію на імунний гомеостаз, і даний препарат можна успішно застосовувати як засіб додаткового впливу на досягнення повноти одужання і корекції негативно змінених функцій організму (Дикий І. Л. і співавт., 2005). Застосування альтану в комплексному лікуванні хворих на гострі кишкові інфекції підвищує ефективність терапії, сприяє прискоренню одужання, зниженню частоти затяжних форм і повторного бактеріовиділення. У хворих на сальмонельоз і шигельоз, які перебігають на фоні супутньої патології шлунково-кишкового тракту, використання препарату дозволяє суттєво знизити частоту ускладнень та ризик розвитку загострень хронічних захворювань органів травлення (Бойчук О. П.).

Лікарські засоби та біологічно активні добавки

1. Альтан — Altanum (Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод, Україна).

Таблетки, вкриті оболонкою. 1 таблетка містить 10 мг субстанції альтан в перерахунку на суху речовину; вміст альнотанінів — 60%.

Засіб має гастропротекторну, противиразкову, протимікробну, протизапальну та репаративну активність. Препарат не впливає на секреторну активність шлунка.

Застосовують при гастритах різної етіології незалежно від характеру порушень кислотоутворюючої функції залоз шлунка, невиразковій диспепсії, хронічних гастродуаденітах, у комплексному лікуванні виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, колітів та ентероколітів.

Вживають внутрішньо за 15–20 хвилин до їжі по 1 таблетці 3 рази на добу. Тривалість курсу лікування залежить від важкості лікування і складає 1–2 місяці. Дітям і підліткам від 9 до 16 років призначають по 1 таблетці 2 рази на добу. При тривалому курсі лікування можливі прояви підвищеної чутливості до препарату у вигляді алергічних реакцій, що потребують відміни препарату та проведення симптоматичної терапії.

2. Мазь альтанова 2% — Unguentum Altani (Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод, Україна).

Мазь, що містить 2% субстанції альтан. Випускається у тубах місткістю 2 г. Застосовується як засіб для зовнішнього застосування при лікуванні ран та як венотонізуючий засіб при лікуванні тромбофлебітів, при варикозному розширенні вен.

3. Ультравіт шланк — Ulnravit schlank (Kernpharm International B. V., Нідерланди).

Таблетки в упаковці по 125 шт., 1 таблетка містить: дріжджі пивні — 208 мг; слань морської капусти (Laminaria saccharina) — 20 мг; корені з листками кульбаби лікарської (Taraxacum offi cinale) — 20 мг; квітки сливи колючої (терену) (Prunus spinosa) — 25 мг; пагони алое деревовидного (Aloe arborescens) — 4 мг; лецитин — 20 мг; кору вільхи сірої — 12 мг.

Засіб нормалізує обмін речовин, прискорює тканеву оксидацію, має послаблюючу, сечогінну і потогінну дію.

Вживають по 1–3 таблетці 3 рази на день до або під час їжі, запиваючи склянкою води. Протипоказаний вагітним і жінкам-годувальницям.







© Провизор 1998–2017



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика