Логотип журнала "Провизор"








Вільха cіра, вільха біла Alnus incana (L.), Moench. Аналітичний огляд

Б. М. Зузук, Р. В. Куцик, Івано-Франківський медичний університет, О. В. Радько, М. А. Кулагіна, А. Г. Сербін, Національний фармацевтичний університет

Ботанічна систематика

Вільха cіра, вільха біла

Рос.: ольха серая, ольха белая.
Англ.: Gray Alder, (Amer) Speckled Alder.
Фр.: Aune Blanc, Aune commun.
Нім.: Grau Erle.
Пол.: Olsza czara.
Чеськ.: Olse sediva.
Українські народні назви: вільха звичайна,
ільха, олешина, олєшина, олєшнік, ольха.

Першу ботанічну систематику рослин роду вільха Alnus Mill. запропонував у 1841 р. Шпах (Spach). Шпах розділив види вільхи, які були до нього описані, на 3 роди: Clethropsis, Alnaster i Alnus sensu Spach. Крім цього, останній рід вказаний систематик розділив на 2 секції: Phyllothyrsus i Gymnothyrsus. Проте ця систематика була недосконалою і містила деякі неточності відносно будови тичинкових дихазіїв квітки. Пізніше Вінклер (Winkler, 1904) і Шнейдер (Schneider, 1916) внесли доповнення в окремі варіанти у системи Шпаха. Вінклер розділив рід вільха Alnus sensu Spach. на таких 4 секції: Alnobetula, Gymnothyrsus, Clethropsis i Clemastogyne. Шнейдер розділив рід Alnus sensu Spach. на 3 підроди: Clemastogynе, Alnus і Alnaster. У підроді Alnus даний систематик залишив секції Gymnothyrsus і Clethropsis.

Пізніше російський ботанік С. К. Черепанов встановив, що рід Alnus у широкому розумінні складається із трьох дрібних, морфологічно і географічно відокремлених родів. Російський ботанік рід Alnus Mill.s.str. розділив на 5 секцій, 3 підсекції Clemastogyne (H Wincl) Czerep., Alnus Mill.s.str. i Alnaster. і 10 родів.

Проте систематика С. К. Черепанова виявилась недосконалою і заплутаною. У 1956 р. Янхен (Janchen, 1956). удосконалив систематику роду вільха і розділив даний рід на 2 секції: 1) Alnobetula (Alnaster Spach.) — Alnus viridis Chaix SC; 2) Gymnothyrsus — Alnus incana (L.) Moench і Alnus glutinosa (L.) Gaertn.

Враховуючи сукупні ознаки квіток вільхи, С. К. Черепанов (1955) виділив із роду Alnus Mill s. самостійний рід Duschekia Opiz (Alnaster Spach), до якого відніс вільху чагарникову — Alnus Fruticisa Rupr, вільху маньчжурську — A. Manshurica (Call.) Hand-Mazz, вільху Максимовича — A. Maximomowiczii Call, вільху зелену — Alnus viridis (Chaix) DC. Ботаніками Харківського національного університету на основі детального вивчення морфологічних і анатомічних ознак обґрунтовано доцільність виділення вільхи зеленої в окремий вид і перейменовано назву виду вільха зелена на назву душекія зелена — Duchekia viridis Opiz (Радько О. Е., 1996, Кулагіна М. А., 2006).

Слід зазначити, що серед усіх вищевказаних рослин роду вільха найширше застосування в медицині і фармації мають два види вільхи — вільха сіра — Alnus incana (L.), Moench. і близький до неї вид вільха клейка — Alnus glutinosa (L.), Gaertn.

Крім вищевказаних видів, у різних регіонах світу подекуди в традиційній медицині також застосовують сировину із таких видів вільхи: вільха японська, Максимовича, червона, зморщена, сибірська, тонколиста та ін. Крім цього, вказані види вільхи є також об’єктами фітохімічних і фармакологічних досліджень науковців різних фармацевтичних і фармакологічних центрів та лабораторій.

Ботанічний опис

Вільха сіра — А. incana (L.) Moech є невисоким деревом або кущем з яйцевидною або вузькояйцевидною кроною. На вологих родючих карбонатних ґрунтах в 50–60 років досягає висоти до 25 м і діаметру стовбура до 30 см. На малородючих ґрунтах вільха деколи росте високим кущем, доживає до 60–70 років, рідше — до 100 років. Коренева система вільхи пластична, добре розвинута і вологостійка. На коренях вільхи в результаті симбіозу з бактеріями утворюються бульбочки, що мають здатність засвоювати азот, завдяки чому вільха підвищує родючість ґрунту.

Вільха добре розмножується насінням, має високу здатність відновлюватися паростками, утворюючи густі насадження.

Стовбур покритий сірою гладкою корою. Молоді гілки червонувато-бурі, з білуватими сочевичками, клейкі або подекуди з рідким опушенням. Листки яйцевидно-еліптичні чи яйцевидно-округлі завдовжки 4–10 см, завширшки 3,5–7см, з округлою або серцевидною основою, гострою верхівкою по краях — з подійнопильчастими краями, молоді листки — густоопушені з обох боків, добре розвинуті — зверху гладенькі, знизу опушені, сірі, черешки завдовжки 1–4 см, м’яковолосисті. Молоді пагони, бруньки і квітконіжки також є опушеними. Квітки одностатеві, зібрані в сережки. Чоловічі сережки у групах по 3–5, довгі, сидячі чи на коротких ніжках, тичинкові квіти в дихазіях по 3. Жіночі сережки короткі, овальні, майже сидячі, по 3–8, маточкові квіти в дихазіях по 2, зав’язь двогніздна. Плід — однонасінний горішок. Плоди зібрані у продовгуваті яйцевидні супліддя у вигляді сухих шишечок завдовжки до 2 см, які восени не розпадаються. Шишки еліптичні чорно-бурі, завдовжки 12–15 мм, завширшки 7– 8 мм. Насіння дрібне, має вигляд плоских горішків завдовжки до 2 мм, червоно-буре з дуже вузьким прозорим крильцем. Воно висипається з шишок на початку весни. Вага 1000 горішків — 0,5–0,9 г. Цвіте вільха від початку березня до кінця квітня. Супліддя дозрівають восени.

В культурі в Україні відома також декоративна форма вільхи сірої Pinnatifida, яка має розсічені листки. Вказану форму вільхи культивують у Центральному республіканському ботанічному саду, а також у Ботанічному саду Київського державного університету та в парку м. Кам’янець-Подільський.

Ареал, географічне поширення, ресурси

Вільха сіра має типовий помірний євроазіатський ареал. Ареал вільхи охоплює майже всю частину Європи, за виключенням полярних регіонів і деяких південних районів Середземномор’я. Вільха сіра також подекуди зустрічається в Малій Азії та в деяких оазах Північної Африки. На півночі Європи границя ареалу вільхи проходить через Норвегію, Швецію до побережжя Фінської затоки та до північних областей Росії, а далі через Карелію північніше Онезького озера, доходить до узбережжя Білого моря, вздовж річки Північної Двіни до Великого Устюга, досягаючи верхньої течії річок Ками та відрогів Уралу. Південна границя ареалу вільхи простягається з півдня Іспанії від Гібралтарської протоки до Сицилії, вздовж південних берегів Італії, Балканських країн, Греції до Туреччини і, простягаючись через Північний Кавказ, поширюється до Каспійського моря, доходячи до Ірану. Західною границею ареалу вільхи є Франція, Бельгія, Нідерланди та Великобританія, за виключенням Шотландії. Східною границею ареалу вільхи сірої ботаніки вважають Уральський хребет. У Західному Сибіру і в Середній Азії вільха сіра зустрічається рідше. Окремі зарості вільхи знайдено в околицях Тюмені, на півдні Тобольська. Вільха також подекуди зустрічається в передгір’ї Алтайських гір.

Про вертикальну границю поширення вільхи дані літератури є обмеженими і мають деякі протиріччя. Так, у Норвегії вільха піднімається до висоти 325 м над рівнем моря, в Альпах і Карпатах вільха сіра піднімається до висоти 1160–1210 м, в Тірольських горах, до висоти 1230 м. На Північному Кавказі вільха зустрічається на висоті 1220–1520 м над рівнем моря, утворюючи там замкнуті посадки високої продуктивності (Давидов М. В., 1979). У фітоценотичному аспекті вільха сіра є бореальним видом. В Україні росте переважно у лісових районах, значні зарості вільхи зустрічаються на Поліссі та Прикарпатті, а також у деяких лісостепових районах України. Рідше вільха зустрічається у степових районах. Росте переважно на вологих та заболочених місцях, подекуди утворює суцільні вільхові ліси. Також поодиноко і невеликими групами росте вздовж берегів річок, озер, ставків і у вологих балках.

Лікарська сировина

З лікувальною метою та для потреб фармацевтичної промисловості заготовляють супліддя (шишки) (Fructus Alni, Alebaster Alni).

Супліддя заготовляють восени або взимку до настання тепла.

Заготівлю суплідь проводять переважно навесні під час рубки або чистки вільшаників.

При заготівлі суплідь із дерев секаторами зрізають кінці тонких гілок, а потім із них обривають супліддя. Свіжозібрану сировину поміщають у мішки і доставляють до місця сушіння. Супліддя, які самостійно опали із дерев, для використання у медицині і у фармацевтичній промисловості непридатні. Сирі супліддя сушать на горищах, під наметами або у сушарнях із доброю вентиляцією, розстелюючи тонким шаром і час від часу перемішуючи.

Сировина, зібрана із вільхи, повинна складатися із суплідь темнокоричневого кольору із лусочками, які розкриваються, із насінинами або без них зі слабким специфічним запахом.

Природні запаси сировини вільхи сірої в Україні є достатніми і в даний час повністю задовольняють потреби фармацевтичної промисловості України. Вказана сировина є офіціальною в Україні, Росії та Білорусі. У промисловій фармації та науково-практичній медицині більшості країн Центральної та Західної Європи та промислово розвинених країнах світу сировина із вільхи не використовується.

Згідно АНД України і Росії до застосування в якості сировини також дозволені супліддя із вільхи клейкої (чорної) — Alnus glutinosa (L) Gaertn і супліддя із вільхи бородатої Alnus barbata C. A.Mey., які використовують аналогічно, як супліддя вільхи сірої.

Біологічно активні речовини

У фітохімічному аспекті сировина із різних видів роду вільхи відома перш за все як джерело дубильних речовин.

Якісний та кількісний склад дубильних речовин найбільш повно вивчений із сировини 5 видів рослин даного роду, зокрема із вільхи сірої, вільхи клейкої та вільх червоної, фарбувальної та японської. Незважаючи на значну кількість робіт, що стосуються дослідження дубильних речовин, доцільно зазначити, що на даний час не повністю встановлено структуру деяких окремих поліфенольних сполук, виділених із вищевказаних видів. При спробі встановити структуру танідів деякі науковці тільки констатують, що виділені дубильні речовини є полімерами елагової кислоти (Хворост О. П. та ін., 1984).

Серед відомих поліфенолів, виділених із вищевказаних видів вільхи, ідентифіковано елаготаніни, зокрема альнікортин і альнікортол, елаготаніни І, ІІ, ІІІ і альнустеїни А і В, стагнурін, хірсунін, орегонін, праскосин та 5-0D-(6-о-Галоїл) — глюкопіранозид гентуїнової кислоти.

Японськими фітохіміками із плодів Alnus sieboldiana виділено і за допомогою ПМР-спектроскопії встановлено структуру нового елагітаніна альнузеїна (Yoshida Takashi et аl., 1981).

У кількісному аспекті також вивчався загальний вміст дубильних речовин у різних видах сировини вільхи клейкої. Проте дані щодо кількісного вмісту дубильних речовин мають деякі протиріччя. Згідно даних У. Маргна (1962), у корі вільхи клейкої міститься 21,4% дубильних речовин. Пізніше З. С. Скрипник (1975), використовуючи фармакопейний метод Левенталя, встановила, що у супліддях вільхи клейкої міститься від 26 до 39% дубильних речовин. У корі вказаного виду міститься від 17 до 18% танідів в перерахунку на сиру сировину (Косиченко Н. Е., Лисичко Т. Г., 1078).

На значну різницю у кількості дубильних речовин впливає вибір методу. Зокрема, О. П. Хворост та співавт. (1986) встановили, що у супліддях вільхи міститься 24,49% дубильних речовин при визначенні перманганатометричним методом, від 15 до 39% даних речовин при визначенні комплексонометричним методом, до 6% речовин при визначенні методом ВЕМ. Вищевказані автори вважають, що титриметричні методи дають значно завищені результати, тому для більшої достовірності при кількісному визначенні дубильних речовин доцільно використовувати метод ВЕМ (Хворост О. П. та співавт., 1986).

Слід зазначити, що на кількісний вміст дубильних речовин суплідь вільхи впливають різні фактори при екстрагуванні даної сировини. Науковцями Харківського національного фармацевтичного університету за допомогою математичного планування експерименту вивчено вплив основних факторів на процес екстрагування дубильних речовин із суплідь вільхи клейкої. При цьому встановлено, що найбільш оптимальним фактором є екстрагування дубильних речовин 70% етанолом впродовж 1,5 годин, який дозволяє екстрагувати до 92% дубильних речовин від їх абсолютного вмісту в даній сировині. При кількісному визначенні дубильних речовин перманганатометричним методом встановлено, що при оптимальних факторах екстрагування вміст дубильних речовин становить до 23,51% (Хворост О. П., Вєтров П. П., Сербін А. Г., 1986).

Формули танінів, ідентифікованих у різних видах вільхи

Формули танінів, ідентифікованих у різних видах вільхи

Враховуючи поліфенольний склад, харківськими науковцями розроблено оптимальний склад і оптимальну технологію виготовлення таблеток з густим екстрактом вільхи із додаванням розріджувачів (Малиновська С. А. та ін., 2005; Кабба Самер та ін.). Для одержання таблеток з густим екстрактом кори вільхи, який містить поліфеноли, запропоновано метод вологої грануляції і як зволожувач маси таблеток обрано розчин кислоти лимонної, кількість якої становить 7% від ваги таблеткової маси (Кабба Самер, Гладух Є. В., 2005). У 1986 р. співпрацівниками ДНЦЛЗ у співпраці з науковцями Української фармацевтичної академії (тепер Національний фармацевтичний університет) на основі суплідь вільхи клейкої розроблена технологія одержання комплексу біологічно активних речовин Альтан — Altanum, оригінальність якого захищена патентом України.

Зокрема Альтан у технологічному аспекті є очищеним екстрактом, основними компонентами якого є поліфенольні сполуки. В Альтані також домінують сполуки фенольної природи, які відносяться до групи гідролізуючих речовин — похідних елагової кислоти, названих альнотанінами.

Харківськими фітохіміками із суплідь вільхи клейкої і сірої опрацьовано технологію і одержано субстанцію елагової кислоти. При цьому розроблено новий спосіб, який ґрунтується на лужному гідролізі елаготанінів при певних умовах (Малий В. В., 1999).

Крім дубильних речовин сировина із різних видів вільхи містить флавоноїди.

У корі і листках вільхи клейкої ідентифіковано сполуки катехінової природи. Зокрема, виявлено (-) — катехін, (+) — катехін, (-) — епікатехін, (+) — епікатехін.

Альнотаніни вільхи

Альнотаніни вільхи

При кількісному спектрофотометричному визначенні суми катехінів в різних органах 9 видів рослин роду вільха встановлено, що вміст катехінів у корі в 5–8 разів вищий, ніж у пагонах і листках. У листках кількісний вміст вказаних сполук є найнижчим і становить (1,06 ± 0,05) % у листках вільхи японської, (1,74 ± 0,06)% — в листках вільхи сибірської, (1,46 ± 0,05)% — в пагонах вільхи сибірської, (5,32 ± 0,04)% — в корі вільхи червоної. Значну кількість катехінів (понад 6% містить кора вільхи японської, пухнастої, сибірської та клейкої: відповідно (6,09 ± 0,05)%, (6,19 ± 0,06)%, (6,69 ± 0,05)% (7,443 ± 0,02)%. Дослідження показали, що кора деяких видів рослин роду вільха може бути перспективним джерелом катехінів (Хворост О. П., 2005).

Крім катехінів, ідентифіковано інші флавоноїдні сполуки у ліпофільних екстрактах листкових бруньках таких видів вільхи, як Alnus crispa, A. Japonica, A koecynei, A. sinuata, зібраних взимку. Ліпофільну субстанцію бруньок одержували екстракцією висушеного матеріалу ацетоном. Ацетонові екстракти випаровували, залишок розчиняли у бензолі і одержаний розчин хроматографували на колонці із силікагелам, або піддавали препаративній хроматографії у тонких шарах сорбенту на поліаміді. У складі досліджуваних бруньок Alnus crispa ідентифіковано 3,7-диметиловий ефір кемпферола, або куматакенін, 3,7-диметиловий ефір кверцетина і 3,7,4’-триметиловий ефір кверцетина, або айянін. У екстрактах бруньок із Alnus Japonica Sieb. Et Zucc. iдентифіковано 7-4’-діметиловий ефір лютеоліна, або піллоїн, триметиловий ефір 6,7,4’-скуталереїна, або сальвігенін, кемпферид, ізорамнетин, рамназин, 3,6,4’-триметиловий ефір 6-оксикемпферола, або 3-метилбетулеол акацетин, 7,4’діметиловий ефір апігеніна, 6,4’-діметиловий ефірскутелареїна, або пектолінарінгенін. У екстрактах Alnus Koechnei Call. ідентифікували кемпферол, рамнетин, 3,3’-діметиловий ефір кверцетина, 7,3’4’-триметиловий ефір кверцетина, 3,6-діметиловий ефір кемпферола, або бетулетол, 3,6,4’-триметиловий ефір кверцетагеніна, або центауреїдин, акацетин і сальвігенін.

У витяжках із Alnus sinua Rydbg. ідентифікували куматакенін, 3,7-діетиловий ефір кверцетина і генкванін. Вищевказані флавоноїди містились у бруньках тільки у вигляді агліконів (Wollenweber E., 1974).

Різні органи деяких видів вільхи є також джерелом тритерпеноїдів. Зокрема, у них встановлено наявність тритерпенових сполук різних груп, серед яких ідентифіковано характерні для вільхи тритерпеноїди: альнусенон, 3-β-глютинол, альніканон, глютинол. Крім вказаних сполук у різних частинах вільхи ідентифіковано такі терпени: бетулін, бетулінову кислоту, тараксастерол, ацетат тараксастерола, лупенон, αі β-амірини. При дослідженні складу неомиленої частини ефірного екстракта із далекосхідних видів вільх (Alnus hirsute, Alnus fruticosa, Alnus mandshurica I Alnus kamtshatica) за допомогою газорідинної хроматографії розділені та за допомогою ЯМР і масспектроскопії ідентифіковані гептакозан, люпенон, лютін 5ен-1-ол, суміш α- і β-амірина. Крім цього, у листках Alnus fruticosa і Alnus mandshurica виділено та ідентифіковано 1,7-дифенілгептан-3-5діол (Uvarova N. I. et al., 1972).

Із бруньок вільхи японської (Alnus Japonica) екстракцією ацетоном виділено тритерпенову фракцію, із якої за допомогою хроматографії на колонці із силікагелем після елюювання бензолом виділено олен-13(18-ен-3-он), або δ-аміренон. Даний тритерпен також знайдено у ліпідах, виділених із бруньок інших видів Alnus, зокрема у А. Crispa, A. Hirsuta, A. Incana, A. Kochnei, A. Maritima, A. Rugosa, A. Subcordata, A. Viridis (Vollenweber A., 1974). Із сухої кори Аlnus oregona екстракцією хлороформом і з наступним хроматографуванням на колонці з Al2O3 виділено дві речовини, які за допомогою мас-спектрального аналізу, ЯMP і ІЧ-спектроскопії ідентифіковані як тритерпеноїди люпеол і бетулін (Sheth K. et al., 1973).

Слід зазначити, що у листках вільхи сірої виявлено наявність летких фітонцидів. Проте у листках вільхи клейкої наявність летких фітонцидів не встановлено.

Основні біологічно активні речовини в корі вільхи

Основні біологічно активні речовини в корі вільхи

Далі буде






© Провизор 1998–2017



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика