Логотип журнала "Провизор"








Б. Л. Парновський, Б. С. Зіменковський, Т. Г. Калинюк

До створення кодексу етики фармацевтичної асоціації України

Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького

На V Національному з’їзді фармацевтів України буде доцільним прийняття професійного Кодексу етики з урахуванням державної політики в охороні здоров’я, національних традицій лікарського забезпечення та наукових фармацевтичних шкіл, рекомендацій Міжнародної федерації фармацевтів (МФФ) та досвіду інших країн.

Правові засади фармацевтичної етики повинні базуватись на Конституції України, Законі України “Про лікарські засоби” (1996), Законі “Про рекламу” (1996) та ряді інших законодавчих актів. За даними L. Krowczynskego [2] МФФ не вважає можливим створення єдиного кодексу фармацевтичної етики для всіх держав світу, зважаючи на політичні, економічні та культурні відмінності. Разом з тим, 48-й Міжнародний конгрес МФФ (Сідней, 1988) затвердив основні універсальні рекомендації національних кодексів:

  1. Фармацевт охороняє здоров’я суспільства та кожної окремої особи, виконує свої професійні завдання з повагою до життя людини.
  2. Фармацевт повинен проявляти однакову зацікавленість по відношенню до всіх своїх пацієнтів.
  3. Обов’язком фармацевта є постійне підвищення своїх професійних знань та навичок.
  4. Фармацевт повинен зберігати професійну таємницю, крім випадків, передбачених законодавством, або коли він буде переконаний, що протилежні дії є в інтересах хворого.
  5. Фармацевт повинен виконувати кожну професійну функцію старанно і уважно.
  6. Фармацевт не повинен жодним чином, навіть частково, зменшувати свою професійну незалежність.
  7. Фармацевт повинен утримуватись від будь-яких вчинків та дій, що можуть викликати негативне відношення до фармацевтичної професії, навіть якщо це не пов’язано з його практичною діяльністю. У кожній ситуації він повинен звертати увагу на збереження, повагу гідності та незалежності професії.
  8. Фармацевт повинен дотримуватись вимог загальної професійної етики і національного кодексу професійної етики, якщо він існує.
  9. Фармацевт повинен дотримуватись зробленого пацієнтом вільного вибору, що є його (пацієнта) незаперечним правом (на наш погляд, даний пункт потребує деталізації, можливо, проілюстрованої прикладами).
  10. Фармацевт повинен у кожному випадку гарантувати те, що розрахунки за його послуги є відповідними і розумними. Суперечною засадам етики є будь-яка діяльність, яка наражає на небезпеку благополуччя пацієнта, а також на поділ винагороди з третіми особами (з позицій сьогодення мова йде, зокрема, про невідповідність нормам етики сплати винагороди фармацевтом лікарю за факт виписування рецепта).
  11. Фармацевт повинен гарантувати те, що всі види реклами та інформації щодо його практичної діяльності є конкретними, правдивими і відповідають засадам професійної етики (на наш погляд, у даному пункті слід наголосити на гарантіях науково достовірної реклами та інформації про лікарські засоби).
  12. Взаємовідносини фармацевта та адміністрації (влади) повинні базуватись на довірі та взаємоповазі (доцільність такої якості взаємовідносин для фармацевта зрозуміла, і питання полягає в тому, чи поділяє адміністрація (влада) такі погляди).
  13. Фармацевт повинен допомагати уряду в його зусиллях у галузі охорони здоров’я, зокрема з питань профілактики захворювань; надавати відповідні рекомендації з даного питання.
  14. Фармацевт повинен впливати на суспільство в області збереження здоров’я.
  15. Фармацевт повинен брати участь у діяльності національних і міжнародних організацій, що мають за мету поліпшення умов праці або підвищення іміджу даної професії.
  16. Фармацевт може в інтересах здоров’я хворого відмовити у відпуску, продажу або доставці лікарського засобу. Якщо відповідний лікарський засіб видається лише на підставі рецепта, фармацевт повинен негайно зв’язатись з лікарем (автором рецепта).

Очевидно, що значна частина наведених вище рекомендацій МФФ належним чином трансформована до національних умов, специфіки сьогодення та перспектив розвитку фармацевтичної галузі в Україні і може бути використана в Кодексі етики Фармацевтичної асоціації України (ФАУ).

Тепер розглянемо особливості відповідних кодексів на прикладі окремих держав. Так, у Кодексі етики Американської фармацевтичної асоціації від 1981 р. [3] сформульовано, що фармацевт повинен перш за все брати до уваги здоров’я та безпеку хворого і як спеціаліст охорони здоров’я ставитися з повагою до кожного хворого з усією повнотою професійних знань та здібностей; постійно удосконалювати і поглиблювати свої професійні знання; ніколи не повинен брати участі у виготовленні або ж розповсюдженні фармацевтичних засобів, медичних матеріалів, які не мають належної якості, не відповідають затвердженим вимогам чи не мають терапевтичної цінності для хворого; повинен забезпечувати хворого правдивою, конкретною і вичерпною професійною інформацією; повинен належати до організації, метою якої є підвищення фармацевтичного фаху, і сприяти роботі цієї організації за рахунок свого вільного часу, а також власних коштів.

З останнього підпункту можна зрозуміти, що в США членство фармацевта у певній громадській фаховій фармацевтичній організації є обов’язковим.

Польський Кодекс аптекаря від 1983 р. має наступну структуру [3]: 1) загальні принципи; 2) ставлення фармацевта до хворого; 3) зв’язок з наукою; 4) ставлення до фаху; 5) принципи поведінки по відношенню до інших фармацевтів і допоміжного персоналу; 6) принципи поведінки по відношенню до інших спеціалістів охорони здоров’я; 7) фармацевт і суспільство.

Розглянемо положення Польського кодексу, які викликають найбільшу зацікавленість з позиції опрацювання Кодексу етики ФАУ.

Розділ “Загальні принципи”: фармацевт постійно підвищує рівень своєї культури, створює атмосферу інтелектуального задоволення та знань, сприяє розвитку почуття суспільного значення своєї роботи.

Розділ “Ставлення фармацевта до хворого”: ставлення фармацевта до людини, яка звертається за ліками, повинно бути доброзичливим і терплячим. Відмовити у відпуску ліків належить лише у випадках, коли вік або стан алкогольного сп’яніння особи, яка звертається за ними, викликають побоювання, що лікарські засоби зашкодять здоров’ю. Фармацевт не може давати поради з фармакотерапії або ставити діагноз. Якщо умови праці фармацевта унеможливлюють виконання ним певних професійних функцій, що може загрожувати якості лікарських засобів або ставити під сумнів достовірність результатів фармацевтичного аналізу, він (фармацевт) має право не виконувати ці функції.

Розділ “Зв’язок з наукою”: фармацевт має слідкувати за розвитком науки, дбати про відповідність особистих знань прогресу науки. До нових (вперше впроваджених) лікарських засобів фармацевт повинен ставитись критично, навіть якщо вони мають позитивну рекламу.

Розділ “Ставлення до фаху”: фармацевт і в приватному житті повинен викликати повагу і довіру.

Розділ “Принципи поведінки по відношенню до інших фармацевтів і допоміжного персоналу”: фармацевт повинен зважати на їх дії, якщо вони несумісні з сучасними етико-деонтологічними засадами, “кидають тінь” не лише на нього, але й на інших членів колективу, особливо, що стосується осіб, які обіймають керівні посади. Фармацевт (мається на увазі провізор) повинен ставитися до співробітників з середньою фармацевтичною освітою як до колег, надавати їм допомогу і вказівки, дбати про удосконалення їх знань.

Розділ “Фармацевт і суспільство”: фармацевт повинен брати участь у санітарно-просвітницькій роботі з охорони здоров’я, протидіяти знахарству, брати участь у боротьбі з лікоманією, лікарською залежністю, наркоманією, алкоголізмом.

Дещо менше структурних підрозділів має Етичний кодекс фармацевтичного працівника (провізора і фармацевта) Росії (1996 р.), який за визначенням є сукупністю етичних норм та моральних засад поведінки фармацевтичного працівника при наданні кваліфікованої, доступної і своєчасної фармацевтичної допомоги. Його метою є забезпечення переходу Росії до правової держави та до ринку споживачів у сфері фармацевтичної допомоги.

Структура російського кодексу наступна: 1) фармацевтичний працівник і суспільство; 2) фармацевтичний працівник і пацієнт; 3) фармацевтичний працівник і лікар; 4) відносини фармацевтичного працівника з колегами; 5) фармацевтичний працівник і прогрес фармації; 6) межа дії кодексу, порядок його перегляду та відповідальність за його порушення. Зупинимось на трактуванні окремих положень російського кодексу.

У розділі “Фармацевтичний працівник і суспільство” підкреслюється необхідність надання фармацевтичної допомоги кожній людині, незалежно від національності, політичних і релігійних переконань, майнового положення, статі, віку, соціального статусу пацієнта. Фахова фармацевтична освіта дає право фармацевтичному працівнику відповідати за раціональне використання лікарських засобів з особливою пильністю при відпуску ліків літнім людям та дітям.

Розділ “Фармацевтичний працівник і пацієнт”: фармацевтичний працівник зобов’язаний володіти основами психотерапевтичного впливу для поліпшення взаєморозуміння з пацієнтом.

Розділ “Фармацевтичний працівник і лікар”: фармацевтичний працівник не повинен заступати лікаря у виборі лікарського засобу, пропонувати лікарський засіб на власний розсуд, оскільки він не знає індивідуальних особливостей організму хворого та перебігу хвороби. Фармацевтичний працівник повинен бути нетерпимим до різного роду помилок медичних працівників з питань лікознавства. На наш погляд, термін “нетерпимий” у даному випадку є недоречним. Його краще трактувати з позицій взаємодопомоги, консультування, фармацевтичного контролю за питаннями лікознавства.

Розділ “Відносини фармацевтичного працівника з колегами”: протягом усього життя фармацевтичний працівник зобов’язаний зберігати повагу, вдячність і обов’язки по відношенню до того, хто вчив його фармацевтичному мистецтву (дуже вдалий термін у даному контексті).

З приводу деяких статей Етичного кодексу фармацевтичного працівника Росії можна дискутувати. Крім того, вживання терміну “фармацевтичні працівники” як об’єднання провізорів та фармацевтів (за кваліфікацією) замість інтегруючого “фармацевт” (за фахом) викликає сумнів, тому що міжнародна практика свідчить на користь вживання терміну “фармацевт”. Дотримання фармацевтичних засад професійної етики повинне контролюватись, у тому числі й на рівні самоврядування. Так, заснована в 1889 р. “Спілка львівських аптекарів” одним із завдань мала контроль за дотриманням вимог етики та відстоювання честі професії. При спілці діяв товариський суд для розгляду справ, пов’язаних з порушенням етичних принципів, наприклад, демпінговим зниженням цін, недобропорядною рекламою тощо [1].

Зазначені традиції підтримуються Галицькою фармацевтичною асоціацією, в структурі якої з 1998 р. діють Комісія з фармацевтичної етики (одночасно з питаннями атестації та акредитації) та Комісія правового і соціального захисту.

Отже, прийняття Кодексу етики фармацевтичної асоціації України — питання назріле і невідкладне. Його створення повинно грунтуватись на національних традиціях лікарського забезпечення населення з урахуванням державної політики в охороні здоров’я та досвіду інших країн.

Література

  1. Терещук Т. О. Історичні аспекти розвитку фармацевтичного законодавства і освіти, становлення суспільно-професійних організацій у Західно-Українських землях (XV ст. — 1-а полов. XX ст.): Автореф. дис. ... канд. фарм. наук.— Львів, 1996.— 24 с.
  2. Krowczynski L. Etyka zawodowa farmaceutow.— Krakow: Collegium Medicum UJ, 1993.— 100 s.

По матеріалам журналу “Вісник фармації”





© Провизор 1998–2017



Грипп у беременных и кормящих женщин
Актуально о профилактике, тактике и лечении

Грипп. Прививка от гриппа
Нужна ли вакцинация?
















Крем от морщин
Возможен ли эффект?
Лечение миомы матки
Как отличить ангину от фарингита






Журнал СТОМАТОЛОГ



џндекс.Њетрика